Ця обитель розташована на мальовничому березі озера Сасик між селами Борисівка і Глибоке Татарбунарського району.
Як і всі культові спорудження на території колишнього Радянського Союзу, Свято-Преображенський жіночий монастир, заснований у 1905 році благочестивим віруючим жителем села Борисівка Марленом Зеноном, знавав різні часи. При царській Росії і тоді, коли ці землі входили до складу боярської Румунії, він виконував своє пряме призначення, приймаючи під дах жінок знедолених, зневірених у мирському житті.
Потім, після закінчення Другої світової війни й остаточного приєднання колишньої Бессарабії до СРСР, почалося “перепрофілювання”. Чого тільки не розміщували в будинках обителі. Був тут і піонерський табір, і санаторій, і лікувально-трудовий профілакторій для алкоголіків.
З проголошенням Україною незалежності, церкві почали повертати те, що їй належало раніше.
Молячись і старанно працюючи, 25 послушниць на чолі з настоятильницею, ігуменею Євпраксією, за кілька років відродили обитель, привели в належний порядок наявні будівлі, звели ще один корпус, у якому можуть дати притулок до 100 прочанам, які приїздять сюди в релігійні свята і будні дні з Миколаївської, Херсонської областей, Республіки Молдова. На наявних п'ятдесяти гектарах землі черниці вирощують всі культури, необхідні для того, щоб випікати свій хліб і хлібобулочні вироби, тримати дійну череду, свиней, птицю.
Помолоділим, чистим і затишним зустрічав Свято-Преображенський монастир гостей, які приїхали на святкування його 100-річного ювілею. Урочисту месу з цієї нагоди відслужив митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел. Він же вручив ігумені Євпраксії високу нагороду православної церкви – орден рівноапостольної княгині Ольги ІІ ступеня.
