Сергій Шавловський став пенсіонером в повному розквіті сил. Право на заслужений відпочинок надала йому служба в армії та міліції. Відслуживши надстрокову у складі обмеженого контингенту радянських військ в Німеччині, він приїхав у Рені. Боровся із злочинністю, будучи інспектором, а потім старшим інспектором відділу карного розшуку РВВС. Тут і допрацював до пенсії.
Що ж робити тепер? Іншої спеціальності немає, ось тільки руки роботящі, вмілі, і енергії аж надто. Знайти їм застосування у місті, де підприємств одне, два – та й годі, та ще без спеціальності, виявилося практично неможливим. Розпочати власну справу – кошти потрібні. Але не такої вдачі Сергій, щоб нудьгувати від байдикування, до того ж донька навчається в інституті, і син незабаром школу закінчить, вступати буде, однієї пенсії не вистачить. Ось тому на сімейній раді вирішили, що поїде на заробітки за кордон, як це роблять мільйони українців. Сховають подалі престижні дипломи і відчуття власної гідності та влаштовуються доглядальниками, посудомийками, прибиральниками – тільки б платили за нашими мірками пристойно і регулярно. Дружина Сергія, Валентина, до того часу вже побувала у Польщі і сказала, що роботи там вистачає.
-Спочатку ми у Варшаві ремонтом квартир займалися,- розповідає Валентина.- Потім влаштувалися в одному пансіонаті. Я допомагала на кухні, а Сергій був, як кажуть поляки, “золотою ручкою” – виконував найрізноманітнішу роботу. Господарі просто нахвалитися ним не могли, були дуже задоволені, що роздобули такого працівника.
Сергій не гребував жодним заробітком. У свій вільний час возив людей зі столиці у передмістя. Там і звела його доля з видатним польським скульптором Едмундом Майковскі. Він широко відомий у своїй країні, його пам’ятники, скульптури, панно прикрашають польські міста, музеї. Знають його і у пострадянських державах, в колишньому Союзі відбувалися виставки його робіт. Окрім цього, він брав участь у конкурсі на кращий проект пам’ятника жертвам Хатині у Білорусі.
Едмунд Майковскі мешкає у своїй заміській віллі. Сергія вразило тут усе: дерев’яний триповерховий будинок, доглянуті клумби з квітами, бруковані доріжки, величезні валуни, мальовничо розкидані по всій території, джерело, що б’є з-під землі і стікає каскадом, і, звісно, скульптури. Використовуючи все природне і неповторне, що подарувала цій ділянці землі природа, художник своєю фантазією і вмілими штрихами зумів створити дивовижний і, як здалося Сергію, просто казковий дизайн своєї вілли. Сергій із захватом і відвертою допитливістю розглядав усе. Опинившися в майстерні, засипав господаря запитаннями.
Скульпторові відразу сподобався цей небайдужий до краси український чоловік, попросив попрацювати на нього. Чуття не підвело: чоловік кмітливий, у роботі беручкий, а руки просто золоті. Ось такого помічника йому не вистачає в майстерні. Запропонував Сергію перейти до нього. Добре б, звісно,але як залишити пансіонат, не звик бігати з місця на місце, та й з дружиною бути окремо не хотілося.
-Нічого, дружині теж роботу знайдемо,- умовляв Едмунд.- Жити будете у флігелі, теж тут.
Сергій недовго вагався. Якась непояснена сила вабила його сюди. Так він опинився поруч із скульптором Майковскі. Не просто виконував розпорядження, цікавився усім, намагався до всього дійти. Міг годинами слухати майстра, ночами читав запропоновану ним спеціальну та історичну літературу. Спостерігаючи за працею скульптора, осягаючи його секрети, одного разу відчув цілком авантюрне прагнення самому спробувати зробити щось – від початку до кінця. З’явилася впевненість, що зможе, упорається обов’язково.
Нічого не сказав про своє бажання майстрові. Став затримуватися у майстерні, з м’якої та слухняної тільки вмілим рукам глини імпровізувати. Потім замислив виліпити голову своєї дружини Валентини. Справа йшла нелегко. Але невідоме дотепер натхнення і запал штовхали вперед, не дозволяли відмовитися від задуму. І врешті-решт він був винагороджений – робота вдалася. Правда, ніяк не наважувався показати ані дружині, ані тим більш Едмундові. Він сам побачив. Довго, з подивом і доскіпливо розглядав першу пробу Сергія. Потім з розмаху ляснув його по плечу і сказав:
-Дядьку, та ти кращий за мене!
Сергій зрозумів, що він цим хотів сказати. Він багато років витратив на навчання, долаючи теорію і практику мистецтва, переймаючи досвід вчителів. А Сергій не навчався, тільки допомагав, спостерігав, сам доходив до тонкощів професії.
-Тобі від Бога дано,- продовжив Майковскі.- Тепер ти вже не помічник, а скоріше партнер,- чи то пожартував, чи то сказав серйозно.
Ці слова надихнули, окрилили Сергія. З тих пір почалася для Сергія солодка каторга мистецтва. Вдень працював разом із Майковскі над його замовленнями, а вечорами, у вільний час, творив власні твори, втілюючи в матеріалі свої плани і фантазії. Як у Едмунда, вони присвячені, в основному, біблійній та історичній тематиці.
Скульптурні твори зі спеціальної глини піддаються випалюванню у печах. Але й після цього лишаються важкими.
-Відвозити додому роботи Сергія нелегко,- говорить Валентина.- Вони просто непідйомні. Але він з ними в дорозі справляється сам. Йому завжди не терпиться швидше встановити їх на місце.
В трикімнатній квартирі Шавловських всі стіни прикрашені роботами Сергія. Однак значна їх частина ще не розпакована, нема куди їх встановлювати.
-Скоро переїдемо до свого будинка, - працюючи в Польщі, Шавловські одночасно будували в Рені невеликий, європейського стандарту, будинок.- Там місця більше. Я вже бачу, як розміщу свою колекцію. Нехай дивляться друзі, знайомі, всі, кому це цікаво.
Минулого року Едмунд Майковскі отримав замовлення від польського національного музею на виготовлення великої скульптури на історичну тему. Робота складна, велика за обсягом. Багато фрагментів у ній скульптор довірив виконати Сергію.
І коли все вже було позаду, передача скульптури музею стала подією в культурному житті Польщі. З цієї нагоди прибув міністр культури країни. Сергій пишався своєю участю у цій роботі, але намагався триматися осторонь. Майковскі, навпаки, підкликав його до себе і відрекомендував міністрові:
-Знайомтеся, скульптор Шавловський з України, - сказав він.
Приїжджаючи на батьківщину, Сергій не може обходитися без діла, яке так несподівано захопило його, наповнило життя новим змістом. Закінчуючи один проект, вже думає про інший. Він навіть не підозрював у себе таких здібностей. Ніби інше життя призначено йому прожити. Впевнений, що сам Бог вказав йому шлях до майстра Майковскі.
Нещодавно в квартирі Шавловських, які на зиму приїздять додому, пролунав телефонний дзвінок. Едмунд Майковскі повідомив, що надійшло нове замовлення, без Сергія не хоче братися до нього, отже, пора в дорогу, чекає робота. У Рені повернеться, коли нова зима вступить у свої права. І знову привезе нові і, мабуть, досконаліші роботи, які він розміщує не тільки у себе, але й щедро, від щирого серця дарує друзям і знайомим.
Одну з них він подарував мені. Це своєрідний оберіг, який відображає сцени побуту, на ньому напис “За наш спокійний дім”.
