Моряки ДП «Чоразморшлях» (ЧАМШ) невесело жартують: «Покажіть мені, будь ласка, гроші. Ми забули, як вони виглядають». Вже восьмий місяць поспіль їм не платять зарплату. На причалах в Олександрівці, де базується днопоглиблювальний флот, тиша. Судна виведено із експлуатації. Борти іржавіють, мовчать дизель-генератори, відключено камбузи…
Специфіка цього флоту, ще за радянських часів сконцентрованого у спеціально створеному для цього ДП «Чоразморшлях», в тому, що його судна не перевозять пасажирів і вантажів. Але вони забезпечують можливість їх перевезення, провадячи найскладніші роботи щодо розчищення фарватерів, акваторій портів, каналів. Необхідність у цих послугах завжди була високою й у нас, і в інших морських державах, оскільки далеко не кожна із них, подібно до України, має близько 30 унікальних суден, спеціально пристосованих до виїмки великих обсягів донного ґрунту.
Але караван, який складається із двох дизельних шаланд «Кримська-3» і «Кримська-5» і землечерпалки «Баграт Захарян», із жовтня 2004 року простоює. З початку лютого 2005 року моряки трохи «розім'ялися» на поглибленні Іллічівського порту. Але з 1 травня їх знову повернули до причалу. Тут названа робоча група суден стоїть і досі, як на приколі. Згідно з поясненням, даному екіпажам, причиною припинення робіт виявився нерест, що (так виходить!) проходить на пожвавленому судноплавному маршруті й триває дотепер.
Однак борти шаланд від бездіяльності не обростають черепашками. Члени екіпажу зчищають із бортів мідії, тим самим розв’язуючи... своє продовольче завдання. А потім - готують вийнятих молюсків і їдять. Інші з цією ж метою ловлять рибу, бо зараз добре клює чорноморський бичок. До імпровізованого раціону входять також зірвані з диких дерев черешня й шовковиця. Періодично в складчину купуються рис і макарони. Великих коштів, щоб прогодуватися, у моряків немає. Як виживають їхні сім’ї, тільки Богу відомо. Із обурених зізнань членів команд, їм останній раз виплатили зарплату за листопад минулого року! Ось вони й перебиваються, як можуть. Когось виручає пенсія, комусь допомагають родичі. Цікава ситуація: колись караван працював - а командам не платили. Тепер він простоює, а грошей і досі немає. Й перспективи їхнього одержання – за туманами.
Аналогічна ситуація на завмерлих поруч землесосах «Арабатський» та «Тилігульський», термін простою якого, за підрахунками старожилів екіпажу, наближається до 2 років і 8 місяців. Молоді випускники училища технічного флоту та середньої морехідки, побачивши таку картину, через два-три місяці беруться за валізи. Ті, кому дозволяють сили й кваліфікація, знаходять місця у приватних фірмах. Багато кадрових працівників полишають роботу за віком. До «управи» ЧАМШ повертаються аж ніяк не всі і з числа тих, кого змусили піти у відпустку і взяти відгули. Ще трохи, й до переліку найгостріших проблем підприємства додасться ще й кадрова. Адже поглиблювачі – фахівці рідкісного профілю: таких усюди не знайдеш.
Сьогодні замість 13 – 14 чоловік, призначених за штатним розкладом, на шаландах несуть службу по 3 – 5 чоловік. Про коефіцієнти, премії та інші надбавки вони забули. Членам команди належить тільки «голий» оклад. Капітану – 602 гривні, стармеху – 548, матросу – 294. Але й ці більш ніж скромні суми залишаються до сьогоднішнього дня тільки невиконаною обіцянкою, даною морякам. Такими ж віртуальними є 11 гривень на харчування за добу, передбачені колдоговором, якщо судно виведене із експлуатації. Не балують особовий склад і миючими засобами. У період експлуатації земснарядів на 40 чоловік видавалося 15 рулонів туалетного паперу на квартал і один шматок господарського мила на місяць із розрахунку... на двох членів екіпажу. Для одержання нової роби та черевиків потрібно було здавати старі. І моряки несли на склади згортки лахміття. Але тепер із цим лімітом покінчено: тобто не дають вже нічого!
Не вдається одержати морякам і борг за минулорічну роботу в Сочі. В бухгалтерії запевняють, що його буде погашено із першою нагодою. Але очікуючи цього дня, на видану довідку-депонент хліба не купиш.
І все ж таки моряки залишаються на вахті! Ніхто із них не кидає свого судна на розграбування. Вони приїжджають на службу, хоча витрат на дорогу їм теж ніхто не відшкодовує. І, як можуть, стежать за порядком на борти, озброївшись ломами, вручну роблять у машині провертання двигуна. На «Б. Захаряні» був ремонт у 2001 році. За увесь час із необхідного технічного постачання нещодавно привезли тільки вкладиші для головного двигуна. Каски немає. Флот ЧАМШ, який не знав пензля кілька років, стоїть іржавий, немов піднятий із дна. Немає елементарних пароніту та гуми, щоб поставити між фланцями трубопроводу ущільнювальну прокладку й усунути проточину. Троси, без яких неможливо зафіксувати земснаряд на точці у робочому положенні, зітерлися й користуватися ними стало небезпечно. Їх не замінюють четвертий рік, хоча за нормами потрібно оновлювати щороку. Матроси, як за часів вітрильного флоту, зпліснюють (з'єднують, переплітаючи волокна) розірвані частини: буквально зводять кінці з кінцями. Аварійний і технічний стан спецсуден загрозливо підступає до критичної позначки.
Але кожен із моряків ЧАМШ, які залишилися, любить своє судно й тому поділяє його долю. По суті, ці напівголодні, напівзабуті люди рятують державне майно від розвалу. Що відбувається в ЧАМШі? Земснаряди «потрапили в торбу» не тільки під Іллічівськом. Вони стоять у Маріуполі, в Керчі. Заарештований Одеським портом і приколений до його причалу №24 «Грушин». На його борт не подається навіть електроживлення. У порівнянні із цим, на суднах, які томляться на базі обслуговування в Олександрівці, – повна лафа. Тільки ніхто не заздрить…
