У виставковій залі “Уніон” по вулиці Троїцькій, 43 відкрилася виставка під багатообіцяючою назвою “О, муза...”. Експонуються роботи відомих одеських художників Миколи Прокопенка, Леоніда Шилова, Євгена Петрова, Віталія Парастюка, Едуарда Пороніка і грузинського художника Ельзара Кікнавелідзе.
Вернісаж був незвичайним. Ольга Белік, завідувачка виставкової зали “Уніон”, запропонувала художникам самим репрезентувати свої роботи глядачам. Пряме спілкування з художниками з самого початку виставки виявилося дуже цікавим. Сенс виступів: у експонованих творах – об'єднаний образ жінки і музи. У жартівливій формі прозвучала думка, що одного 8 Березня художникам недостатньо, щоб розкрити одвічні теми: жіночності, “чоловік і жінка”, впливу жінки на творчість художників-чоловіків. Євген Петров сказав, що йому ніхто ніколи не позував, доводилося ніби “підглядати”. А муза його – не жінка, а, швидше, звичка малювати. Ось такий оригінальний початок і задав тон виставці. Одвічна загадка: “А що ж хотів показати майстер у своїй картині?” залишилася без відгадки. Це додало особливого шарму виставці. Його “рубенсівського” типу дами просто приваблювали погляди глядачів. Яскраві, сповнені життя і кокетування, радісні, безпосередні, самозабутньо співаючі і танцюючі жінки Миколи Прокопенка – чудо сучасного мистецтва, що могло з'явитися тільки в Одесі.
Особливе враження на цій виставці справляє картина “Нова Європа”. Образ Європи зустрічається у творчості багатьох художників. Але у Прокопенка принцеса Європа виглядає як звичайна жінка, молода, квітуча, безтурботна, заклопотана собою. Рожеве, пружне тіло, на голові фантастичний головний убір. Яскраві кольори картини створюють оптимістичний настрій у глядача, а нове трактування образу Європи викликає посмішку.
Твори Прокопенка створюють відчуття свята. На будь-якій виставці вони завжди в центрі експозиції й уваги глядачів. Динамічність, емоційність, чуттєвість, властиві героїням цих картин, змушують забувати про їхню нереальність. І зовсім марне заняття – шукати в його картинах портретну або якусь іншу подібність... Потрібно просто дивитися і насолоджуватися.
Якщо на картинах Миколи Прокопенка переважають золоті і червоні кольори, то в Леоніда Шилова – яскраво сині. Так як Михайло Врубель, Шилов дробить об’єми на окремі “грані”, які переливаються, як у коштовному камені, всіма кольорами веселки. Яскраві мазки різних контрастних кольорів створюють мозаїку казкової краси. І ця казковість відповідає світові, створеному уявою художника в картинах. Сам Шилов про свої картини говорить: “Усе в них – мрія”.
Жінки в картинах Шилова статичні, холодні, красиві, граційні ефірні створіння. Краса їх ідеальна, нетутешня. У картині “Вечір у Венеції” прекрасна жінка-мрія сидить у гондолі, поруч з нею музичний інструмент. Вона відклала його убік і задумливо дивиться вдалину. За нею освітлене казковим рожево-жовтогарячим світлом місто-мрія.
Для сучасного мистецтва характерне злиття образотворчого мистецтва з декоративним. Це злиття добре видно у показаних на виставці картинах. У них, з одного боку, наочні образи, що відбивають дійсність, а з іншого боку – ці картини явно декоративні і призначені для прикрашання оточуючого людину середовища. Найбільш наочно ця тенденція проглядається в М. Прокопенка і Л. Шилова, але вона присутня й у творчості інших художників – учасників виставки.
У цілому виставка вдалася: на ній є що подивитися, над чим подумати.
