Чистий доход від реалізації продукції в першому півріччі 2005 року на Одеському СРЗ «Україна» склав 16,5 млн гривень при запланованих 16,2. Завод не «сидить» на дотаціях. Він виконав зобов’язання за сплатами до державних і місцевих бюджетів на 100%. Межу зарплати робітника піднято до 1300 гривень. І все-таки прибуток, що залишається в розпорядженні заводу для утворення фонду розвитку виробництва й заохочення працівників, поки що не задовольняє потреб СРЗ. А можливість одержувати великі заробітки забезпечується недержавними структурами.
Директор заводу Юрій Фуртатов найважливішим завданням вважає реорганізацію судноремонтного виробництва. Насамперед це пов’язано зі зсувом виробничого акценту в бік ремонту великих морських суден. При обробці дрібних типу “річка – море”, як правило, виникають різні ускладнення. Наприклад, виникає необхідність збільшення витрати металу щодо його кількості, спочатку зазначеної в ремонтній заявці. Це подовжує термін перебування “маляти” в доку, що, у свою чергу, зриває графік планової постановки на ремонт інших суден.
Недавно відбулася ділова бесіда з приводу реконструкції всього СРЗ із заступником міністра транспорту та зв’язку Павлом Рябикіним. Першим досягненням переговорів стала відмова від версії перенесення заводу на іншу територію. З урахуванням того, що судноремонтне виробництво відповідно до світових тенденцій мусить стати якомога компактнішим. Заводські цехи, побудовані відповідно до післявоєнних вимог, далеко відстоять один від одного, що сьогодні нераціонально. Говорячи на користь ущільнення, Ю. Фуртатов вважає, що “кожна п’ядь землі мусить давати доход країні”.
За оптимально обраною схемою реконструкція заводу має бути зроблена коштом Одеського порту. Вона передбачає 37 млн гривень. При цьому СРЗ бореться тільки за ту частину площ, що забезпечить нормальне економічне завантаження заводу. Це приблизно 8 – 9 га. Тоді підприємство зможе сконцентрувати всі основні виробничі цехи, як то кажуть, під одним дахом. Властиво, цей процес супроводжуватиметься модернізацією виробництва та заміною устаткування на ефективніше. Скоротяться витрати на утримання будинків, робоча сила використовуватиметься раціональніше, підвищиться оборотність доків, що загалом призведе до підвищення рентабельності.
Інтерес порту полягає в тому, що він зможе освоїти нові території, оскільки дві третини теперішніх заводських площ відійдуть до нього. Будуть намиті додаткові берегові ділянки між 17 і 29 причалами та низка заводських ділянок. На здійснення проекту потрібно буде років із 10. Таким чином, відбудеться цілковита реконструкція двох держпідприємств, на що потрібно буде 1,5 – 2 млрд доларів.
При цьому заводу, найімовірніше, належатиме акціонуватися. Зараз він у списку підприємств, що не підлягають приватизації. Тому найближчими кроками має стати орендування трудовим колективом цього підприємства у держави. Заводчани вже володіють 51% акцій. Решта – повинні бути придбані інвестором, найімовірніше, в особі банку “Південний”. Підприємство ТОВ “Одеський СРЗ “Україна”, створене колективом, направило до фонду державного майна прохання про передачу майна заводу в його підпорядкування.
Перше, що варто очікувати від зміни форми власності, це посилення потенціалу конкурентоздатності СРЗ. Він сьогодні має привабливіший для іноземних судновласників вигляд, зокрема для Греції, Туреччини, Сирії, Росії, бо в нас іще зберігається менша ціна на метал, ніж в інших країнах. Проте вже болісно відчуваються зростання його вартості, а також подорожчання ПММ, абразивного піску, електродів. Вартість робіт завод не збільшує. Тому замовлень настільки багато, говорить Ю. Фуртатов, що СРЗ може працевлаштувати ще до 1000 фахівців. На жаль, у робітники сьогодні мало хто прагне, і доводиться говорити про дефіцит робочих рук. Але яким калачем заманити необхідних верстатників, зварників?
Адже на державному підприємстві зарплата визначена Мінтрансом за жорстко регламентованою тарифною сіткою. Робітники-високорозрядники знають, що вище встановленої межі не піднімешся. У свою чергу, робітники з низькими розрядами, який би обсяг роботи не виконали, все одно одержать за неї менше. Для кожної з цих категорій по-своєму губиться стимул шукати заробіток у державному судноремонті. Вони й намагаються знайти його на стороні, де він прямо залежить від їхньої ретельності та майстерності. Гостро також назріла потреба переходу на нові форми оплати праці. Ефективне вирішення цих питань значною мірою визначить майбутнє судноремонту.
