З 19 по 25 вересня в Одесі відбувалися гастролі Санкт-Петербурзького державного академічного театру Комедії ім. А.П. Акімова.
Цілий тиждень одеський глядач смакував мистецтво одного з найяскравіших і найцікавіших театрів колишнього пострадянського простору. Вистави “Свадьба Кречинского” А. Сухово-Кобиліна, “Не все коту масленица” А. Островського, “Кошка, которая гуляла сама по себе” Р. Кіплінга, “Мой вишневый садик” А. Слаповського, “Слишком женатый таксист” Р. Куні, “Хочу сниматься в кино” Н. Саймона за участю російських зірок, народних артистів Михайла Свєтіна, Анатолія Равіковича, Ернеста Романова, Віри Карпової та інших заслужених, а також молодих акторів добре і давно відомих як по театральних підмостках, так і по кінематографу, зробили велику приємність одеситам і зробили незабутніми ці гастролі.
Але мова сьогодні про інше. Всім нам добре відомо, як фінансується культура і в Росії, і в Україні, які мізерні зарплати акторів. Як правило, жоден театр нині не може обійтися без матеріальної допомоги та інформаційної підтримки з боку спонсорів, знайти яких буває ой як важко.
А ось С.-Петербурзький театр має інші можливості існування. Тепер він живе не лише за рахунок державного фінансування, але і знаходить потужну фінансову підтримку в особі “Північно-західного регіонального фонду сприяння економічним і культурним ініціативам “Новація”. Давно забута форма благодійності – попечительство – популярна колись у Російській Імперії, відродилася у С.-Петербурзі і дала можливість театру Комедії зітхнути з полегшенням.
Ось що розповіла попечитель театру, засновник і голова благодійного фонду “Новація” Наталя Володимирівна Бовкун:
– Наш фонд було створено під реальну ідею піклування театру Комедії. Саме попечительства, а не меценатства або спонсорства. Ці три поняття варто розрізняти. Докорінна відмінність форми піклування полягає у тому, що, якщо спонсор – це юридична або фізична особа, що вимагає від опікуваного комерційної віддачі і виступає як рекламодавець, то попечитель безоплатно вкладає кошти, майно, послуги в об'єкт піклування. Щодо меценатства, то цей вид благодійності сприяє підтримці мистецтва одноразово. Крім того, до стародавнього російського слова “піклування” закладений зміст, який визначає попечительство і попечителя як орган, особа, процес. Благодійність – це не данина моді. Її сучасність диктується потребами часу, суспільства, людей.
Невипадково, з усіх трьох форм благодійності Фонд вибрав саме форму піклування. Тому що піклування – це не лише безоплатна підтримка, але і якийсь емоційний зв'язок між сторонами. За час існування фонду (а заснували його 22 квітня 2003 р.) ми всі стали друзями. Свята, поїздки, ювілеї, гастролі ми проводимо разом.
Крім щомісячної дотації 33 провідним акторам і нашої фінансової участі у нових постановках, ми завжди приходимо на допомогу, підтримуючи матеріально кожного працівника театру у випадку форс-мажорних обставин і в міру особистісної необхідності. За два з половиною роки спільної роботи Фонд організував уже вчетверте гастролі (до Одеси були Сочі, Мінськ, Москва). А гастролі – це завжди не лише свіжі враження пристойні заробітки, але і нова сцена, новий глядач з новою реакцією нові хвилювання, нова самооцінка. Приїзд до Одеси – це ще і море, сонце, а головне – хороші театральні традиції.
Існує розхожа фраза – хто платить, той і замовляє музику. Чи втручається Фонд у роботу театру, у репертуарну політику? І друге. Звідки гроші в попечителя?
– Спочатку відповім на друге запитання. У нас є законний бізнес, якась (нерозкриватиму таємниці) комерційна діяльність, нам додають наші партнери, друзі. До речі, завдяки попечительській діяльності, наш рейтинг у місті серйозно зріс, до нас почали ставитися, як до солідних людей, які займаються чесною доброю справою. Недарма до нас звертаються по допомогу багато інших представників культури. Так, паралельно з попечительством театру Комедії, у нас були й інші проекти. Ми надавали спонсорську допомогу молодим талантам Фестивалю італійської академічної музики у нинішньому році. А у 2003-му ми були генеральним спонсором ХІ міжнародного фестивалю сатири і гумору “Золотий Остап”, найдорожчого і престижного в Росії.
Проте найцікавіше нам працювати й опікувати театр Комедії. Тому інших партнерів ми не обнадіюємо, намагаючись бути чесними і не давати нездійсненних обіцянок і надій.
На перше ж Ваше запитання відповім так: головна політика й основа наших взаємин – невтручання у творчий процес і художнє життя театру з боку Фонду. Коли ідеться про вибір нової п'єси, авторів, постановників, акторів, нас лише інформують про це.
Так, коли ми замовляли театру дитячу виставу у подарунок дітям до Різдва, яку ми повністю фінансували, то єдиною нашою умовою було те, щоб вистава стала сімейною. А вже сам театр вибирав п'єсу. Нею стали “Кошка, которая гуляла сама по себе” Р. Кіплінга. Між іншим, це була додаткова прем'єра, оскільки за гроші держави театр обов'язково випускає дві прем'єри у рік за планом. До речі, про план. Наш Фонд живе за законами планового господарства (виходить, не всі досягнення соціалізму погані). Ось вже три роки, у грудні, ми разом з адміністрацією складаємо кошторис на майбутній сезон.
Зараз, наприклад, вже відремонтовано репетиційний комплекс, меблі, реконструйовані глядацький і акторський буфети. Ми подарували театру рояль “Стенвей”! (який він, звичайно, вибрав сам).
Знаючи, що Наталя Бовкун – економіст, кандидат наук, доцент кафедри банківської справи С.-Петербурзького університету економіки і фінансів, запитую: на чому все-таки ґрунтується безкорисливість попечителів?
– Звичайно, це, в першу чергу, особлива форма абстрагування від поточних і побутових проблем, спілкування з цікавими творчими індивідуальностями, – відповідає попечитель.
А взагалі, Наталя Володимирівна бере участь у долі будь-якої людини театру, вона у чудових теплих взаєминах і з адміністрацією, і з акторами. На запитання, що ж її засмучує в театрі, відповідає: це не часті, але зайві прояви людських слабкостей.
Одесі вона побажала, залишаючись старою, молодіти...
Р.S. Як добре б і у нас відродити попечительство, а театрам набути вірних опікунів, чия любов конкретна і реальна.
