Енергетичні проблеми стоять сьогодні найгостріше. Ми – споживачі благ, створюваних енергетичною галуззю, відчуваємо якість їхнього надання. Але лихо в тому, що ми мало інформовані про цей бік соціального життя. Розлогі дані, надані заступником голови правління Одеської обласної організації роботодавців і Одеського відділення Спілки промисловців і підприємців України Віктором ПРОКОПЧУКОМ, дають багатий матеріал для роздумів, аналізу і конкретних висновків.
– Як СПП оцінює енергетичні конфлікти, що, як відомо, відбиваються на діяльності промислових підприємств?
– Ми давно відслідковуємо тенденції у сфері споживання усіх видів енергії. Причому не тільки всередині України, але і за її межами. Якщо говорити про глобальні, довгострокові прогнози, то відповідно до даних Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) з 1997 по 2020 р. потреба людства в енергії зросте на 57%. Причому 90% потреб в енергії буде покриватися за рахунок нафти, газу і вугілля. Частка атомної енергії зменшиться з 7% до 5%. Частка поновлюваних джерел у 2020 році, в усьому світі, складе 3%.
Якщо говорити про реалії сьогоднішнього дня, то для України вони такі: 80% нафти і 75% газу постачаються фактично з одного регіону, що з погляду енергетичної безпеки неприпустимо. Частка власного видобутку складає 10 – 12% газу і 18 –20% нафти від загального споживання.
52% електроенергії на Україні виробляється атомними станціями, технічний ресурс яких практично вже вичерпано. До 2010 р. доведеться вирішувати завдання їхнього припинення або продовження термінів їхньої експлуатації.
93% теплових електростанцій вичерпали свій розрахунковий ресурс. З них 43% перебувають на грані цілковитого фізичного зношення (яскравий приклад Одеська ТЕЦ).
Частка гідроенергетики на Україні складає всего 5% при тому, що в більшості країн Європи – 15 – 20%.
Загалом, картина в нашій країні досить похмура, і недарма Президент України дав доручення в найкоротший термін розробити програму енергетичної стратегії України до 2030 р.
Проблеми енергоефективності в Україні виникли, насамперед, через відсутність реформи в промисловості. Звідси і неефективне використання енергоресурсів. Так, на 1грн ВВП в Україні витрачається 1,65 кг умовного палива. Це в 3 – 5 разів вище, ніж у Центральній і Західній Європі.
Що стосується Одеси, то навіть при постійному зростанні цін на енергоносії місто щорічно споживає понад 2,4 млрд куб. м газу і 3,5 млрд. квт-годину електроенергії. Це набагато вище споживання міст з аналогічною чисельністю населення і показниками промислового виробництва.
– Очевидно, і в країні, і в нашому регіоні варто терміново зайнятися енергозбереженням?
– Так! На це, якраз і спрямовано Указ Президента України про заснування Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергоресурсів.
Тому важливо, щоб відповідальні чиновники розрізняли поняття обмежень у споживанні енергії і безпосередньо самого енергозбереження. І в тому, і в іншому випадках результат один – відключення світла.
Енергоефективність же містить інший підхід до використання первинної енергії (будь то тепло або електроенергія) з максимальним ефектом виробництва продукції на одиницю витраченої енергії. Тут вимір провадиться у відносних одиницях.
– Чи є у одеських промисловців і підприємців варіанти і конкретні пропозиції щодо виходу з енергетичної кризи?
– У нас є кваліфіковано відпрацьована програма щодо енергобезпеки регіону, і ми готові до діалогу з місцевою владою в частині її реалізації.
Частиною пропозицій ми поділилися як з міським виконкомом, так і з Мінпаливенерго України. І деякі з них уже почали здійснюватися. Ми прихильники підходів до організації роботи щодо енергоефективності, що перебувають у цілковитій відповідності з законом про енергозбереження, Указом Президента України та інших нормативних документів. Тому вважаємо за необхідне терміново провести енергоаудит найбільш енергомістких підприємств і після цього системно вирішувати завдання економії енергії.
Резерви у скороченні споживання енергоресурсів помітні неозброєним оком. Наприклад, тільки технологічні втрати в мережах «Обленерго» перевищують 25%, технологічні та інші втрати в Одеському водоканалі за офіційними даними складають 42%,
Красномовні показники щодо найбільших споживачів газу – одеських підприємств теплокомуненергетики. Згідно з даними минулого опалювального сезону, собівартість теплоенергії, що відпускається різними котельнями на виробництво 1 Гкал тепла в розрахунку на рік, коливається від 54,31 грн до 255,57 грн. Дуже великі можливості закладено у підвищенні коефіцієнта корисної дії опалювальних котлів. Сьогодні ККД існуючих в Одесі котлів коливається від 90% до 70% і нижче. Зрозуміло, що частина малопотужних котлів потребує заміни. У деяких випадках необхідно замінити поверхні нагрівання котлів. Тільки заміна пальників на більш досконалі може збільшити ККД на 2%. У більшості котелень потрібно встановити асинхронні транзисторні електроприводи типу АТ-01. Весь комплекс робіт щодо котлів дає можливість збільшити ККД до 93% і вище.
Не є секретом поганий стан одеських теплотрас. Тільки тут планова заміна існуючих металевих труб на передізольовані дозволить зменшити тепловтрати мінімум на 5% і збільшити термін служби теплотрас більш ніж у 2 рази.
Менше 20% бойлерних у місті оснащено ощадливим устаткуванням типу «Альфа-Лаваль», у якого теплознімання з 1кв. м майже в 3 рази вище, ніж у інших зразків.
– Але на це все потрібно гроші і час, де їх узяти?
– Справді, часу обмаль. Виграє той, хто без вагання займеться впровадженням енергозберігаючих заходів. Звичайно, без пільгових кредитів, державного фінансування та інших видів фінансової підтримки не обійтися. Але й ті фінанси, що вже є, треба використовувати розумно. Сьогодні в тарифах «Обленерго» і «Водоканалу» закладено чималі гроші на капітальний ремонт і нове будівництво. З огляду на те, що в обох випадках йдеться про комунальне і державне майно, треба жорсткіше контролювати їхнє освоєння. Крім того, не усе досягається фінансуванням. Наприклад, грамотне налагодження гідравлічних режимів теплових мереж може значно знизити витрати води і, як наслідок, знизити електроспоживання на приведення її у циркуляцію.
– Як можна контролювати «Обленерго» і «Інфоксводоканал», які є приватними підприємствами?
– По-перше, «Інфокс» орендує 100% комунального майна і відповідно до договору щорічно повинен узгоджувати з міськрадою інвестиційні плани.
По-друге, у «Обленерго» 25% майна належить державі, крім того, відповідно до Закону про енергетику щорічні інвестиційні плани, що затверджуються в Києві, також повинні узгоджуватися «Обленерго» з місцевою владою.
– Як бачимо, Спілка промисловців і підприємців підготувала багато обґрунтованих пропозицій щодо енергозбереження і енергоефективності. Чим же можна замінити традиційні джерела енергії?
– Відповідно до Національної енергетичної програми України нетрадиційні та поновлювані джерела енергії повинні перекрити 10% енергетичної потреби країни. Я гадаю, що впровадження цих заходів у регіонах буде всіляко підтримуватися і стимулюватися. Одеський регіон тут вигідно відрізняється від інших областей. У нас другий (після Криму) потенціал сонячної енергії, а це означає, що використання сонячних колекторів дозволить нагрівати воду на 40 – 50 градусів вище температури зовнішнього повітря. За допомогою сонячних кремнієвих батарей можна одержати безпосередньо електричну енергію.
Застосування вітроустановок для виробництва електроенергії в промислових масштабах найбільш ефективно в регіонах, де середньорічна швидкість вітру перевищує 5 м/сек, до яких відноситься і Одеса.
З огляду на те, що рівень розвитку аграрного сектора в Одеській області досить високий, чималі можливості будуть пов'язані так само і з виробництвом біодизеля.
До високого потенціалу поновлюваних і нетрадиційних джерел енергії долучається і наш науковий потенціал. Насамперед, це кадри Одеського національного політехнічного університету і Наукового центру, який очолює професор Фомічов. Серйозні напрацювання є у фахівців Одеської національної академії харчових технологій, Одеської державної академії холоду та інших вищих навчальних закладів.
– А в СПП є зацікавлення до розвитку саме нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії?
– У випадках, коли вартість одиниці такої енергії нижча за вартість енергії з традиційних джерел, то, безумовно, зацікавлення є. Тому ми всіляко будемо стимулювати наукові розробки. Крім того, велика група промислових підприємств Одеси готова включитися у розробку і випуск енергетичного устаткування для альтернативної енергетики.
– Скажіть, а що, дотепер в Одесі й області ніхто не займався цими проблемами, раз вони стоять так гостро?
– Займалися, і було складено чимало планів і програм, однак здійснення їх було утруднено, оскільки не було реального зв'язку з безпосереднім виробництвом. Та й самі промисловці, з огляду на відносно низьку вартість енергоресурсів, не форсували зміни.
Зараз, коли ситуація змінилася, ми покладаємо великі надії на Національне агентство з ефективного використання енергоресурсів як на організацію, яка об'єднає розрізнені зусилля в масштабах усієї країни.
До честі розробників обласних і міських програм з енергозбереження треба сказати, що ними було складено дуже цікаві пропозиції щодо бюджетного сектору.
Відомо, що тільки в Одесі на опалення і гаряче водопостачання школами, лікарнями, дитячими садками та іншими закладами витрачається понад 30 млн грн. При цьому не припиняються скарги на погану якість теплових послуг.
Програмою, що була затверджена міською сесією, передбачався комплекс заходів, який би щорічно давав прямий економічний ефект у 823,7 тис. грн. Додатково економічний ефект збільшив би суму економії бюджетних коштів до 3 млн грн на рік. У цілому витрати на цю програму окупилися б за 3,3 року.
– Чому ж цю програму дотепер не реалізовано в бюджетній сфері?
– На все потрібен час. Гадаю, нові фахівці, які очолили відповідні управління в області й місті, після вивчення відповідних заходів прискорять їхню реалізацію. СПП готова усіляко сприяти цьому за допомогою фахівців, що працюють у сфері виробництва.
