Нещодавно вийшла у світ книжка, яка може зацікавити багатьох, тому що присвячена вона глобальним проблемам людства, - “Жизнь. Духовность. Вера” (Одесса. “Друкарський дім”, 2005 г.).
До неї включено матеріали Республіканської науково-практичної конференції, а точніше - розширені доповіді учасників Читань, що відбулися у травні 2005 року. Вони були присвячені пам'яті видатного хірурга, професора медицини і філософа Валентина Феліксовича Войно-Ясенецького (1877 – 1961). Він же – Архієпископ Сімферопольський і Кримський, святитель Лука, зачислений Синодом Української Православної Церкви до лику святих великомучеників.
Визнання заслуг у формі церковної канонізації прийшло до В.Ф. Войно-Ясенецького 10 років тому. Цьому передували багато років мучеництва і переслідувань за віру в Бога в умовах сталінського терору. У різний час він побував у трьох дуже тяжких засланнях: у Туруханському краї, Архангельській області і Красноярському краї. До речі, свою знамениту книжку “Нариси гнійної хірургії”, відзначену в 1946 році Сталінською премією I ступеня, він написав у селі Велика Мурта, що за 100 км на північ від Красноярська. Цього ж року він став Архієпископом, одержавши ім'я Луки на честь святого апостола – євангеліста Луки, який, як відомо зі Святого Письма, також був цілителем.
Будучи видатним лікарем, В.Ф. Войно-Ясенецький твердо вірив у пріоритет віри у Бога, у безсумнівний зв'язок релігії з наукою. Це йому належить знамените висловлювання: “Наука без релігії – небо без сонця”, опубліковане в його не менш знаменитій книжці “Наука и религия”. На підтвердження своїх слів він наводить висловлювання з цього приводу багатьох видатних вчених зі світовим ім'ям, зокрема такі слова Луї Пастера: “Я молюся під час роботи в лабораторії”.
Про це та інші животрепетні проблеми сучасності на конференції говорили її учасники: медики і священнослужителі з Одеси, інших міст України. Їх по'єднала глибока любов до Святителя Луки, преклоніння перед його життєвим і лікарським подвигом. Докладна доповідь професора ОМУ А.Г. Попова в співавторстві з доцентом ОНУ ім. І.І. Мечникова А.П. Коваленком, старшим викладачем ОДУ В.В. Десяцьким і асистентом ОДУ Е.Л. Кошельник, присвячений життю і діяльності В.Ф. Войно-Ясенецького, відкриває книжку.
Поняття святості у православ'ї та риси характеру Архієпископа Луки розкриті в доповіді кандидата богослов'я отця Димитрія (Предеїн). Про свого дідуся В.Ф. Войно-Ясенецького цікаво і мальовничо розповіла у своїх спогадах одеситка Ольга Войно-Ясенецька, на жаль, нині покійна. Тетяна Войно-Ясенецька, теж одеситка і теж лікар, у повідомленні “В сонме святых пребывающий” з величезною любов'ю до свого прадіда повідала про увічнення його пам'яті, зокрема у Криму, Запорожжі, Мелітополі, Харкові, Києві та інших містах України, де є храми на честь Святителя Луки, про відкриття пам'ятників йому в Красноярську і Тамбові.
Викликає інтерес повідомлення “Православие и медицина” священика з Миколаївської області Михайла Кожухаря. Його обґрунтоване кредо: “Необхідне для сучасного суспільства відновлення християнських моральних засад лікування, що має на сьогодні багатющий арсенал засобів, які можуть бути використані як на благо, так і на зло людині”. Основним з цих засобів для лікаря і для пацієнтів він резонно вважає виконання заповідей Христа і молитви до нього звернені, бо молитва – це політ духу з проханням про допомогу.
У праці відомого лікаря, просвітителя Є.А. Поклітара “Введение в христианскую психогигиену” викладені підходи до проблеми про сутність релігійної терапії як нового напряму в науковій медицині, заснованого на “синтезі релігійної духовності і сучасних лікувально-профілактичних технологій”. Після глибокого аналізу історичної і сучасної літератури на цю тему, зокрема праць В.Ф. Войно-Ясенецького, автор як документальні докази посилається на багаторічні дослідження щодо даної проблеми, які він провадить разом з колегами – одеськими ентузіастами “терапії духовної культури”. На закінчення Є.А. Поклітар наводить вражаючі результати оздоровчих семінарів, проваджуваних ним за місцем своєї роботи в обласному протитуберкульозному диспансері.
Становлять інтерес і інші доповіді в пам'ять В.Ф. Войно-Ясенецького, однак дефіцит газетної площі не дозволяє розкрити їхній зміст.
При читанні рецензованої книжки виникає гостра потреба заглянути у Біблію. Зізнаюся, є над чим замислитися, звіряючи зміст цих книжок; з'являється необхідність переглянути сталі погляди на наше життя-буття. Більш того, небайдужий читач при цьому може загорітися бажанням обрати новий напрям у своїй діяльності. У цьому цінність книжки про доцільність поєднання медичної науки і релігійних вірувань узагалі, яка побачила світ напередодні Різдва Христового. Тому праві, на мій погляд, автори доповідей, які повірили в те, що і сьогодні роботи В.Ф. Войно-Ясенецького, його духовна енергія, що виходить і від його нетлінних мощів, лікують душі й тіла наших правовірних сучасників.
