За даними УНІАН тільки з 16 по 31 січня цього року в Україні від переохолодження померли 589 чоловік (четверо з них в Одесі). Тобто в нас у країні, у зовсім мирний час через холоди загинуло більше людей, ніж в Іраку за той же період часу від терористичних актів. Загалом же за ці два тижні до медиків через переохолодження звернулися 6 тисяч 705 чоловік, майже чотири тисячі з яких були госпіталізовані. Це тільки офіційна статистика.
А практика показує, що навесні, після того, як сходить сніг, знаходиться ще не одне “безхазяйне” тіло. Такі трупи медики в дусі чорного гумору іменують “підсніжниками”. Нова хвиля холодів, що спіткали нас в останні дні, скоріш за все принесе й нові жертви. Звичайно, потрібно усвідомлювати, що більшість загиблих від замерзання – це представники, м’яко кажучи, незабезпечених верств, найчастіше – без певного місця мешкання. Що казати про замерзлих дітей?..
Саме ця проблема обговорювалася на початку тижня на “круглому столі”, організованому з ініціативи благодійного фонду “Дорога до дому”. Засідання відбувалося за сприяння міського управління внутрішньої політики. У його роботі взяли участь представники релігійних і громадських організацій Одеси, а також деяких політичних партій. Вступне слово виголосив Ігор Камінник, головний редактор газети “Дорога до дому”:
– З 1 січня 2006 року набув чинності Закон про соціальний захист бездомних громадян. Свого часу він був ініційований нашим фондом і депутатом Верховної Ради Антоном Кіссе. У його розробці брали участь неурядові організації України та соціальні працівники. При цьому враховувався багаторічний досвід неурядових структур у поданні допомоги бездомним. На жаль, ні Міністерство праці та соціальної політики, ні Міністерство фінансів не виказали належної уваги до цього питання. Гроші з бюджету не виділяються, і бездомні люди не одержують тієї допомоги, що могли б. Звичайно, добре, що з 1 січня бездомні мають хоча б правовий статус (бо раніше не було навіть цього), але потрібні й конкретні дії. Зрозумійте, до революції в досить благополучній Одесі було вісімнадцять нічліжних будинків. Зараз – один реабілітаційний центр. І те, за нашими даними, навіть у період цих сильних морозів він не був цілком заповнений. Ми пропонуємо міській владі об’єднати зусилля, щоб реалізувати цей закон на базі громадських організацій. Адже вони, як правило, вже мають приміщення та певні ресурси, тому ця робота не потребувала б великих бюджетних витрат. Не треба терміново шукати нових будинків, робити ремонт тощо. Треба просто грамотно використовувати хоча б уже те, що є. Наша кінцева мета – організувати Координаційну раду, куди входили б релігійні та громадські організації, можливо й політичні партії, аби нарешті розв’язати цю проблему. Закон про соціальний захист бездомних мусить діяти не на папері, а на практиці.
На “круглому столі” виступили представники багатьох конфесій. Серце буквально хололо від розповідей про те, як обморожені люди мало не приповзали до храмів по допомогу. Священик отець Микола розповів, як з допомогою військовиків (використовуючи їхні кухні та термоси) були організовані гарячі обіди для бездомних у парку Ілліча. Про те, як годували бездомних дітей, розповів представник Армії Спасіння Сергій Хохотва і така відома в Одесі особа, як отець Олександр (“Світлий дім”).
Попри окремі політичні й ідейні розбіжності, всі учасники “круглого столу” погодилися, що це засідання – не політична акція. Головне – подати допомогу нужденним. Багато священиків справою своєї совісті вважали провести панахиди по “безвинно вбитих”. А що стосується живих... Їм потрібна наша допомога. Звичайно, ставлення громадян до такої групи, як “бомжі”, далеко неоднозначне. Є ціла палітра почуттів, від жалості до бридливості та легкого презирства. Директорка того ж парку Ілліча з обуренням вимагала в благодійників “не прикормлювати” на її території бомжів, бо “тут діти”. І її можна зрозуміти. Але можна зрозуміти й тих, хто керується милосердям. Зрештою, в допомозі бездомним зацікавлене саме суспільство. Адже якщо не створити для них мінімально прийнятні санітарні умови, вони становлять певну загрозу – і як поширювачі хвороб, і просто як асоціальний елемент.
Як наголошувалося на засіданні, наші міські та обласні владні структури надають певної уваги цій проблемі, але без належних документів не мають правового поля для маневру. Виходить, Закон є, але він не може діяти через відсутність відповідних підзаконних актів. Хоча, схоже, що Міністерство праці та соціальної політики нарешті стурбувалося цією обставиною. Звичайно, працюючи з бездомними, говорили учасники “круглого столу”, треба передбачити різні стандарти для таких цільових груп, як дорослі та діти. Але зокрема чи загалом – проблема потребує невідкладного розв’язання.
