Уся світова практика переконує нас, що, які б проблеми тієї чи іншої національної меншини в тій чи іншій країні не виникали, розв’язувати їх слід спокійно, толерантно, у відповідності до міжнародних норм та законодавства даної країни. Будь-яке міжнаціональне протистояння, будь-яка міжетнічна нетерпимість завжди призводять до таких конфліктів, які потім доводиться залагоджувати і загоювати десятиліттями. І дуже приємно відзначити, що зустріч голови Комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин Геннадія Удовенка і голови Держкомітету України у справах національностей та міграції Сергія Рудика, з активом національно-культурних товариств Одещини, що відбувалася 18 лютого в приміщенні Одеської облдержадміністрації, проходила саме в такому дусі взаємного розуміння того, що чимало проблем національно-культурних товариств випливає із наших спільних всеукраїнських державних проблем. І залагоджувати їх слід спільно, терпляче, поважаючи національні почуття і традиції одне одних та усвідомлюючи, що більшість невирішених досі питань пояснюється становленням нашої молодої держави, її фінансово-економічною неспроможністю вирішити всі питання разом і негайно.
А питань справді виникало багато. Грецьке товариство хотіло б повернути собі хоча б приміщення колишньої грецької гімназії, споруджене їхніми предками понад сто років тому, на кошт еллінської громади. Такі ж наміри щодо деяких приміщень й у польського товариства. Але керівник апарату облдержадміністрації А. Фетєску, який вів зустріч, цілком слушно зауважив, що оскільки у будівлі є юридичний господар, то відібрати його може тільки суд, якщо, звичайно, матиме на це законні підстави. Це не культова споруда, тож законодавчо дане питання досить складне. Представники товариства ромів, німців та інших громад говорили про те, що слід удосконалювати законодавство, яке стосується нацменшин та репресованих і депортованих етносів. І слід радитися з національними товариствами ще на стадії підготовки будь-якого документа чи закону, що стосуються їх. На що Сергій Рудик відповів, що тут постає проблема єдності етнічних груп. Тому що організаційно виходить так, що існує кілька товариств однієї нацменшини, які не визнають одне одних. Або ж існує всеукраїнська організація, та виявляється, що в регіонах є потужні товариства, які просто не визнають її зверхності. А держава не має ні права, ні механізму для втручання в такі тонкі матерії, як організаційна єдність громадських організацій.
Представник болгарського товариства поскаржився, що в Ізмаїльському університеті ліквідовано болгарський факультет, на якому готували вчителів болгарської. Як потім з’ясувалося під час обговорення цього питання, болгарське відділення існує в Одеському університеті ім. І.І. Мечникова, але постає проблема набору на нього. А ще більша проблема – змусити чи заохотити випускників іти працювати в сільські болгарські школи. Одначе всі зійшлися на тому, що проблема існує і її слід дослідити.
Кілька представників національних товариств звернулося з проханням допомогти у фінансуванні періодичних видань, підручників для національних шкіл, посібників для позакласного виховання. І всі: Г. Удовенко, С. Рудик і А. Фетєску погодилися, що нашим бюджетникам слід ще попрацювати над цими проблемами, хоча очевидно, що чимало в цьому напрямі вже зроблено. Відкрито десятки національних шкіл, класів або шкіл з поглибленим вивченням національної мови, діють факультативи та недільні школи. Хоча питання про недільні школи і, зокрема, про їх виживання, яке порушив представник німецької громади, все ще залишається полемічним. Хто саме повинен забезпечувати їх діяльність: держава, громада чи спільно; як бути з фінансуванням, і наскільки добровільним має бути вивчення національних мов у національних школах, на факультативах та у школах недільних? Бо це вже питання національної самосвідомості батьків і самих дітей. Тим паче, що через наплив біженців в Україні з’являються все нові й нові етнічні громади (тепер їх вже близько сотні), які раніше ніколи історично не існували – в’єтнамська, корейська, китайська, кілька товариств вихідців із Африки. І в цьому контексті схвально було сприйнято той факт, що в Одесі на вулиці З. Космодем’янської саме того дня, 18 лютого, відбулося відкриття другої черги Центру по репатріації біженців. Проблема біженців, їх облаштування та легалізації в Одесі назріли давно, і поява спеціально обладнаного для цього Центру є дуже вчасним та оптимальним їх рішенням.
