З якою часткою вірогідності можна сказати, що весела легка вдача та непохитність може стати для вас перепоною у здобутті вами Нобелівської премії? Але якщо ви, до того ж, надзвичайно зайняті власними потаємними думками про устрій цього світу, якщо у вас і без того забагато вселенських проблем, якщо ви ще й без усілякого пієтету ставитеся до представників синкліту лауреатів, серед яких трапляються й такі нобелівські уми, як Резерфорд, Нільс Бор або Ігор Тамм... тоді ступінь вірогідності нашого припущення зростає багаторазово, бо вам не до дурниць, вам треба встигнути – блискучий світ довкола вас сам гідний нобелівської премії – він сяє такими можливостями й такими чарівними відкриттями й таємницями...
Цих таємниць і можливостей і в Одесі початку двадцятого століття було повною мірою. Молодий викладач фізики в Новоросійському університеті Ігор Тамм (Нобелівський лауреат 1958 року) в пору громадянської війни прийшов до сусіднього з Одесою села, коли місто було зайняте червоними. Майбутній нобелівський лауреат вів переговори з місцевим мешканцем про те, скільки курей він міг би одержати за продаж срібник ложок. “Село було захоплене однією з банд Махна. Звернувши увагу на його міський одяг, бандити привели Тамма до отамана – бородатого хлопця у високій чорній папасі, з кулеметними стрічками на грудях і двома ручними гранатами за поясом...”. Підозрілого професора, звісно ж, завважили за шпигуна і тут-таки вирішили: розстріляти його замало! І отаман зловтішно запитав:
– А який ти професор за фахом?
– Я викладаю математику.
– Математику? – сказав тоді отаман. – Дуже добре!
І запропонував сторопілому професорові дати оцінку помилки математичного ряду Маклорена, яка відбувається за певних умов!
– Зробиш – звільнимо. Не зробиш... розстріляємо!
Молодий професор Тамм не міг повірити власним вухам: ця задача належала до спеціальної й мало кому відомої галузі вищої математики!.. Проте тремтячими руками, під дулом наставленої на нього гвинтівки він зумів знайти розв’язання і вручив його отаманові.
– Правильно! – сказав той. – Тепер я бачу, що ти справді професор. Можеш рушати додому.
І це не анекдот, а одеська буденність. Про неї згадає вчений зі світовим ім’ям одесит Георгій Гамов. Який Лобачевський, який Ейнштейн у кулеметних стрічках явився в ті непевні часи в ролі отамана?.. Явився на мить, та й щез у степах Гуляй-поля?.. Які світи розверзлися перед самим Гамовим, коли він, учень одеського реального училища, що готувався вступати до Новоро¬сійського університету, сидів біля вікна свого дому на Херсон¬ській (Пастера), 17, сидів, осягаючи постулати евклідової геометрії, а віконна шибка раптом розсипалася на дрібні скалки, нібито інший, неевклідів світ запрошував допитливий розум негайно зайнятися небаченими просторами. І, хоча це все були наслідки громоподібного артилерійського обстрілу на сусідній Садовій вулиці, учень Гамов, прозваний Джорджем (а не звичним в Одесі іменечком Жора), допитливо вдивлявся в явища цього світу. На його рахунку вже було одне відкриття. Він приніс його додому з церкви. Він квапився, бо своє відкриття він тримав за щокою. Це були крихти хліба, просякнуті вином – тіло Христове, яке йому дав у церкві священик. Джордж метнувся до мікроскопа, дослідив церковний дар, потім порівняв його з контрольним хлібом у вині, потім... гострим ножем зрізав із пальця власну людську плоть, і, о жах... не знайшов нічого спільного! Цей наївний дослід уже тоді змусив його думати про формули, спільні для всього живого, а згодом відомий генетик, фізик і астроном Гамов скаже, що цей одеський дослід зробив із нього вченого.
А чи існував взагалі великий учений Джордж Гамов? На таке риторичне запитання можна тільки знизати плечима. А як же його книжка в жанрі неформальної автобіографії? А ім’я... А меморіальна дошка на тій же вулиці Пастера в Одесі?.. Усе відносно в підмісячному світі. Вдивіться у вітчизняну учену ниву п’ятдесятих, шістдесятих, сімдесятих... років минулого століття. Немає такого фізика! Як? Так він же з Нільсом Бором працював! З Резерфордом сперечався!.. Ні, не було, не знаємо, не чули... Так він же професор Вашингтонського, Каліфорнійського, Колорадського університетів! Почесний член Датської академії!.. Гамов? Такого імені в природі не існує. Та ж він... у Манхеттенському проекті зі створення атомної бомби брав участь! Перший у світі написав серію робіт із розшифрування генетичного коду ДНК! Удостоєний престижної премії ЮНЕСКО... Написав сотні книг, перекладених мало не на всі мови світу!.. Ні, немає і немає. Це все мара.
Ім’я Джорджа Гамова за більшовиків було викреслено зі списку живих і наукового вжитку на десятиліття. Провчившись кілька років в Одеському університеті, він вступив до Пітерського університету, а після аспірантури та роботи за кордоном став «неповерненцем». Він гасав по Європі на мотоциклі і писав учені статті про квантові рівні ядра, про реліктове випромінювання Всесвіту ледве злазячи з сідла свого вірного “Харлея-Девідсона”! Він ковтав волю разом із вітерцем з Монблану.
Весела вдача та непохитність стали його сутністю з одеської юності.
Багато людей науки дивуються: чому він не одержав Нобелівську? Сам він казав, що просто нагода не трапилася. Він багато в чому був перший. Але його час був часом, коли наступні перші з’являлися через день.
1933-го його запросили до Брюсселя для участі в знаменитому міжнародному Соль¬веїв¬ському конгресі фізиків. Миколі Бухаріну – опозиціонеру та ворогові Сталіна – Гамов сказав, що без дружини не поїде. Молотову (тодішньому президентові) лукаво пояснив, що мріє показати дружині Фолі-Бержер і Лувр, а дружині потрібно зробити деякі покупки... Тодішній візовій службі він заявив: “Я не поїду без дружини на конгрес. Ви можете доставити мене під конвоєм до кордону. Але ваш конвой не пропустять до Брюсселя!” Він чекав арешту. Але сатрапам привидівся міжнародний скандал... І його випустили до Брюсселя з дружиною.
Його дід з материнського боку митрополит Арсеній (Лебединцев) був настоятелем Одеського Преображенського собору, релігійним адміністратором Новоросії. Дід почав свою кар’єру в Севастополі, священиком, а під час Кримської війни 1854 року під обстрілом британського і французького флотів готувався до евакуації церкви, коли вибухами снарядів усе навколо було знищено, крім ікони Богоматері з дитиною в золотому окладі. Але детонатор снаряда – тонка металева трубка, що містить запал – встряг у руку дитини. Коли дід став митрополитом, то звелів прикріпити цю ікону до стіни Одеського собору біля царських врат. Джордж Гамов згадував: “Я дуже добре па¬м’ятаю, як багато разів бачив її, коли приходив до собору дитиною; трубка детонатора стала навіть зеленіти від окислювання мідної поверхні. Цікаво, чи є вона ще там?”.
“Мій дід з боку батька, полковник Михайло Гамов, прибув до Південної Росії з Півночі як командувач Кишинівського військового округу. У нього було чотири сини і дочка. Три сини стали армійськими офіцерами і загинули в російсько-японську, у першу та другу світові війни відповідно. Але мій дід зміг дозволити собі послати одного зі своїх синів Антона (мого батька) до Одеського університету, і той став викладати російську мову та літературу в одній з одеських приватних чоловічих гімназій”.
Джордж услід за батьком вступив до Одеського університету, де, крім усього іншого, він на все життя взяв на озброєння кілька заповідей-афоризмів. Ставши знаменитим фізиком, він зізнавався: “І сьогодні я не соромлюся, якщо при множенні 7 на 8 одержу 45”. А справа була в тім, що одеський професор поговорював: “Це не робота математика – робити правильні арифметичні операції. Це робота банківських бухгалтерів”. Коли в аудиторії гасло світло, то професор Каган вів далі заняття, посилався на те, що багатомірні фігури не можна намалювати на двомірній дошці і заявляв: “І це доводить, що уява важливіша за освітлення”. Але одного разу одеський професор Шатуновський запитав студентів підступно: “Якщо ви помножите п’ять візників на три свічники, то що вийде?”. Студенти були приголомшені і гаялися з відповіддю. “Так от, – сказав Шатуновський, – буде п’ятнадцять візникосвічників”.
Джордж Гамов, видатний учений, розповідаючи це, реготав, а потім весело казав, що саме так, в Одесі, він уперше познайомився з аналізом рівномірностей, і ця хохма добряче вплинула на всю його подальшу роботу в науці.
