ПІСЛЯ РУМУНІЇ АМЕРИКАНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ БАЗИ З'ЯВЛЯТЬСЯ В БОЛГАРІЇ І ПОЛЬЩІ
Якби 20 – 30 років тому хтось сказав, що на початку XXI століття американські військові бази з'являться в Болгарії, то це було б сприйнято як марення. Люди старшого покоління пам'ятають, що в 60 – 70-ті роки Болгарія сприймалась трохи не як 16-та республіка Радянського Союзу, в той час, як Румунія завжди йшла своїм «особливим курсом», проте ніколи не переходила межу, дозволену Кремлем. Але навіть в період, коли Румунія і Болгарія входили до так званого «соцтабору» і були, по суті, «сателітами» Москви, ні Бухарест, ні Софія не дозволяли створювати на своїй території радянські військові бази в рамках Варшавського договору. Ситуація суттєво змінилася після приєднання Румунії і Болгарії до Північноатлантичного договору у березні 2004 року.
Услід за Румунією наприкінці квітня ц.р. Болгарія підписала із Сполученими Штатами Америки угоду про співробітництво у сфері оборони, яка передбачає розміщення на території країни американських військових баз. У грудні минулого року під час свого візиту до Бухареста подібну угоду держсекретар США К. Райс підписала разом зі своїм румунським колегою М. Унгуряну. Успішна реалізація планів щодо створення американських військових баз в Румунії надихнула Вашингтон на продовження зусиль по закріпленню на чорноморському узбережжі. Вже в лютому 2006 р. в ході робочої зустрічі посол США в Болгарії Дж. Байєрлі обговорив з міністром оборони країни В. Блізнаковим питання модернізації болгарської армії. Після цієї зустрічі міністр повідомив, що Болгарія має намір розмістити на своїй території американські військові бази. Під час саміту міністрів закордонних справ держав-членів НАТО, який відбувся 27-28 квітня 2006 р. в Софії, ініціатива про розміщення американських військових баз в Болгарії отримала своє остаточне юридичне оформлення. Державний секретар США К. Райс і міністр закордонних справ І. Калфін підписали зазначену угоду. Президент Болгарії Георгі Парванов і прем'єр-міністр Сергій Станішев підкреслили важливість цієї угоди у світлі амбітних устремлінь Болгарії стати вагомим партнером НАТО з урахуванням її внеску в миротворчі операції на Балканах, в Іраку та Афганістані. Цей документ дозволяє Софії розраховувати на підтримку США свого євро¬інтеграційного курсу на шляху до бажаного статусу регіонального лідера на Балканах.
Зміна кордонів НАТО спричинила і зміну ставлення США до Чорноморського регіону в цілому. Після терактів 11 вересня 2001 року головна загроза, на думку стратегів Пентагону, виходить від Близького Сходу, який межує з Чорним морем. Виходячи з цього, США планують скорочення американських військ в Німеччині і їх розміщення в Західному Причорномор'ї поблизу конфліктогенного близькосхідного регіону. Активне залучення Болгарії і Румунії до військових операцій США і НАТО почалося ще у 2002 році, коли під час афганської кампанії в Болгарії була створена американська військова база для поповнення запасів літаків-заправників США для ведення бойових дій в Афганістані. Повітряний простір Румунії також активно використовувався авіацією США. Після того, як Туреччина, член НАТО з 1952 року, не дозволила американським військам використовувати військову базу США Інджерлік у війні проти Іраку, Румунія надала у розпорядження США свою військово-повітряну базу Когалнічану для забезпечення операцій в Іраку.
Серед інших чинників, які спонукали США розмістити свої військові бази в Чорноморському басейні, є проблема охорони шляхів транспортування енергоносіїв із Каспійського регіону і Центральної Азії, а також встановлення контролю над Іраном і його ядерною програмою. Все це призвело до переміщення зони стратегічних інтересів Вашингтона в Східну та Південно-Східну Європу.
Угода про співробітництво між США і Болгарією у сфері оборони передбачає розміщення на території країни американських військових баз. У розпорядженні армії США перебуватимуть: полігон в районі Нове село та аеродром "Безмер”, які розташовані в районі болгарсько-турецького кордону, а також авіабаза "Граф Ігнатьево” і склади в Айтосі в центральній частині країни. Угода передбачає також перебування на території Болгарії до 2500 американських рейнджерів, кількість яких в період ротації контингенту може доходити до 5000 військовослужбовців. Очікується, що перші американські військовики прибудуть до Болгарії вже наприкінці нинішнього або на початку 2007 р.
Згідно з угодою, США не оплачуватимуть оренду за використання баз, які формально залишатимуться під юрисдикцією Болгарії та під болгарським командуванням. В той же час в економічному плані, Софія сподівається отримати певні дивіденди: для технічного обслуговування військових баз США найматимуть місцеве населення та використовуватимуть місцеві компанії на контрактній основі. Деякі болгарські аналітики стверджують, що, розмістивши американські бази на своїй території, Болгарія у такий спосіб збалансує економічну присутність Росії, що постійно зростає в країні. Всі зусилля російських дипломатів довести, що торгівля нафтою та газом є чистим бізнесом, що не має нічого спільного з планами російського політичного домінування в Болгарії, схоже, виглядають малопереконливими для болгарських політиків. В цій ситуації Вашингтон намагається максимально позиціонувати себе в ролі "захисника" Болгарії від російської експансії.
Тим часом в парламенті Болгарії активно обговорюється питання щодо небезпеки перенацілювання Москвою своєї ядерної зброї на болгарську територію після появи на ній американських військових баз, хоча в угоді й зазначається, що зброя масового ураження не буде на них розміщуватись. Це положення відповідає договору між США і Росією про нерозповсюдження ядерної зброї в нових країнах-членах НАТО. Рішення про використання американських баз в Болгарії для нанесення ударів по третіх країнах може бути ухвалене тільки після попередніх консультацій по дипломатичних каналах і згоди урядів двох держав.
Угода про співробітництво між США і Болгарією у сфері оборони, що розрахована на 10 років, набуде чинності лише після її ратифікації в Народних зборах країни. Незважаючи на те, що значна частина болгарського населення, серед якого ще жива історична пам'ять про Росію як про визволительку від турецького поневолення і німецько-фашистської окупації, виступає проти появи американських баз на території країни, очікується, що цей договір буде схвалений болгарським парламентом без будь-яких ускладнень і перешкод.
Схоже, що розміщення американських баз в Румунії і Болгарії не задовольнить зростаючі амбіції США. Як стало відомо, Пентагон перейшов до розгляду можливостей створення військових баз на території Польщі, Азербайджану і Грузії. На даний час на території Польщі ведеться будівництво військової інфраструктури, яку передбачається використовувати на користь глобальної американської системи Національної протиракетної оборони. Пентагон розраховує перехоплювати ракети дальнього радіусу з території країн Східної Європи, тобто в безпосередній близькості від "вірогідних місць їх старту”. Російські експерти однозначно оцінюють створення ракетних баз США поблизу кордонів Росії як антиросійські кроки Вашингтона.
Про те, що США збираються розмістити бази протиракетної оборони (ПРО) в одній або декількох країнах Європи, стало відомо ще у 2002 році. Як можливі місця розміщення баз спочатку називалися Польща, Чехія та Угорщина. Тоді Угорщина та Польща дали попередню згоду розмістити на своїй території американські ракети-перехоплювачі для участі в програмі ПРО. У листопаді 2005 р. польський уряд на чолі з Казімежом Марцинкевічем публічно заявив про бажання Польщі розмістити на своїй території протиракетний комплекс США для перехоплення ракет дальнього радіусу дії. Хоча, як відзначив в своєму недавньому інтерв'ю президент Лех Качинський, рішення про розміщення елементів американської системи ПРО на території Польщі дотепер не прийнято.
Створення американських війсь¬кових баз в східноєвропейських країнах з великим занепокоєнням сприймається Міністерством оборони Росії. "У разі явного порушення балансу сил поблизу наших кордонів ми залишаємо за собою законне право вжити всіх необхідних заходів для надійного забезпечення нашої національної безпеки”, – заявив у квітні цього року глава оборонного відомства Росії Сергій Іванов. Розміщення нових військових частин НАТО в Польщі та країнах Балтії може вступити в суперечність із зобов'язаннями альянсу, відзначив російський міністр, посилаючись на "Основоположний акт про взаємні відносини, співробітництво та безпеку між Росією і НАТО” від 1997 року.
За словами начальника російського Генштабу генерал-полковника Юрія Балуєвського, "Елементи системи протиракетної оборони, які США мають намір розмістити в Польщі, призначені для боротьби з російськими стратегічними ракетами. Не треба бути великим стратегом, щоб зрозуміти, що через територію Польщі не полетять ракети з Ірану або Північної Кореї, яких так боїться Вашингтон".
* * *
Звісно, східноєвропейські країни мають право самим вибирати засоби гарантування своєї безпеки – бути членом НАТО, позаблоковими державами чи союзниками Росії. Але це теоретично. На практиці переважає тенденція вступу до НАТО. Проте США та країни Західної Європи не можуть не усвідомлювати, що створення військових баз НАТО поблизу від російських кордонів буде вкрай негативно сприйнято Москвою, яка досить хворобливо реагує на будь-які спроби США вторгнутися в зону своїх геостратегічних інтересів. Не слід тішити себе ілюзіями відносно послаблення ролі Росії як наддержави. Росія має всі передумови щоб залишатися нею і надалі. Можна не сумніватися в тому, що Росія не буде спокійно спостерігати прояви військової експансії США в Східній Європі і буде шукати адекватну відповідь на виклик з боку Вашингтона. Одним із варіантів такої відповіді стане націляння ро¬сійських ядерних ракет на американські бази в східноєвропейських країнах.
Схоже, що сьогодні Східна Європа знову, як і кілька десятиліть тому, стає зоною протистояння між Росією і Заходом. Якщо в роки "холодної війни" східноєвропейські країни були мішенню ядерних ракет НАТО, то сьогодні, в часи "холодного миру", вони можуть стати мішенню російських носіїв ядерної зброї. За цих умов питання ймовірного вступу України до НАТО стає особливо чутливим і проблематичним, а перспектива залишатися позаблоковою державою стає найбільш оптимальною. Україна не повинна кидатися в обійми ні Заходу, ні Росії. Україна має достатній потенціал для того, щоб залишатися самою собою і не ставати сателітом ні Заходу, ні Росії. Нам не потрібні ні російські, ні американські бази. Ми маємо звести до мінімуму навіть гіпотетичну ймовірність стати ареною протистояння гігантів – США і Росії – не лише у військовій сфері, а також в політичному і економічному вимірах. Надзавдання українського керівництва – зберегти баланс інтересів у відносинах з Росією і Заходом.
Сьогодні ми спостерігаємо, як роль ОБСЄ, як гаранта безпеки у Європі, дедалі більше нівелюється і послаблюється. Видається, що одним із напрямів європейської по¬літики України має стати відновлення стабілізуючої ролі ОБСЄ. Європейці мають бути господарями у власному європейському домі. Вільна і незалежна Україна може залишатися такою лише у вільній і незалежній Європі.
На нашу думку, ні членство України в Євросоюзі та НАТО, ні балансування між Євразією і Заходом не можуть гарантувати підтримання статусу України як самодостатньої європейської держави, без її перетворення на впливову регіональну державу в Центрально-Східній Європі шляхом нарощування економічної могутності і консолідації української нації. Україна має посилити свій економічний потенціал та національну згуртованість настільки, щоб згодом піднятись на рівень розвитку Франції і Німеччини. Лише в цьому є гарантія перетворення України на велику незалежну європейську державу. В сьогоднішньому прагматичному світі поважають і ведуть рівноправний діалог лише з сильними країнами, а особливо з тими з них, які визначають геополітичну ситуацію навколо себе, тобто набувають статусу регіонального лідера.
