Як відомо, в народу, що його в Біблії названо богообраним, і який за тисячоліття зазнав усіляких можливих і неможливих негараздів, переслідувань і страждань, – у цього народу на його історичній Батьківщині від колишнього Великого Храму залишилася сама тільки Стіна. І це, зізнатися, теж диво!.. Варто тільки пригадати грім нашесть, безвихідь вигнань, пекельне полум’я Холокосту. Особливий випадок? Але в історії багатьох народів дикість і звірство руйнували міста, плюндрували країни, нищили мільйони людей!..

Але як же встояла та Стіна? Французький льотчик у роки Другої світової війни, а потім чудовий письменник, єдиний двічі лауреат Гонкурівської премії Ромен Гарі (він же Еміль Ажар) ще у свому першому житті почав докопуватися до суті цього єврейського дива, написавши дивовижний – містичний, фантасмагоричний і подекуди навіть смішний роман “Танок Чингіз-Хаїма”. Сама назва чого варта!..

Цікаво, що авторові цього роману й після 1980 року, тобто й у другому житті дуже поталанило. Він, нарешті, опинився серед земляків: є ж відомості, що відомий парижанин, особистий друг Шарля де Ґолля народився в Одесі 1914 року з іменем Роми Касева. Вже в наші дні уславленого автора та його героя можуть побачити в гурті з такими ж талановитими одеситами. В нас за таким приводом кажуть: які люди!..

Почнемо з народного артиста України Олега Школьника, який так заглибився в подробиці того ще життя єврейського кравця в Освенцимі й далі, що написав власну сценічну версію за мотивами роману про Чингіз-Хаїма. Запитаєте, що за безґлузда, явно нескромна приставка до простого єврейського імені? Що за танок?

А справа ось у чім: виявляється, названий Хаїм своєю неправильною, вкрай нешанобливою та навіть зухвалою поведінкою (словами, жестами та рухами тіла) так розтурбував есесівця Шатца, що його розстрілював, що в того почалися нервові розлади. Вони стали хронічними! Навіть через багато років цей Чингіз-Хаїм, втративши єврейську скромність, у своїй продірявленій хламиді вилізає з братської ями й запросто з’являється до службового кабінету теперішнього заклопотаного начальника поліції Шатца, відвертає його від спокійного виконання своїх службових обов’язків. І чергові справи щодо розкриття якихось пікантних злочинів на сексуальному ґрунті, ну, ніяк не зрушуються. І всередині себе жодного спокою через присутність там оцього Чингіз-Хаїма. Хай він уже не такий зухвалий, як колись у власноруч викопаній разом із рештою євреїв ямі. З кричучими жінками та дітьми... Нині приявний Чингіз-Хаїм поводиться набагато делікатніше, але від цього панові Шатцу навіть гірше! Заходячи по-свояцьки до внутрішнього приміщення особи колишнього штурмбанфюрера, цей дивно дбайливий єврей навіть намагається дати тому якийсь лад. Але ж це, між нами, все одно, що прибирати чистою серветкою брудний концтабірний барак. Отож, ґеволт: у нутрощі колишнього нациста залізла душа вбитого ним єврея! Як тепер її позбутися?! Хоч бийся головою об стінку, хоч до найліпших ізраїльських психоаналітиків їдь! Втім, сам Хаїм радить: для зміцнення старих нацистських нутрощів краще звернутися до сьогоднішніх терористичних організацій...

Переповідати й оцінювати всі події авторської вистави в жанрі трагіфарсу, поставленого Олегом Школьником на сцені Російського драматичного театру, я не буду. Ну, не критик. Самі неод¬мінно подивіться й переживіть це разом із нашими чудовими акторами – Юрієм Невгамонним, Борисом Смирновим, Семеном Крупником, Валерієм Жуковим, Сергієм Поляковим, Олегом Шевчуком, Русланом Герасименком, Геннадієм Скаргою, Тетяною Марковою, Тетяною Опаріною, Андрієм Бута, Олександром Суворовим.

Чому це треба пережити багатьом нашим співгромадянам і співвітчизникам? Бо у фінальній частині цього більш ніж сценічного дійства з’являється Він – Той, що в іншому, великому вітчизняному романі носить ім’я Га Ноцрі. Той, що був розіп’ятий на Голгофі. А тут Він робить спробу знову відвідати цей світ, але знову стає його жертвою... Такий самий, як і його давній, без вини винуватий побратим Хаїм. У сцені на останньому земному пристанищі – в холоді та злиднях цвинтаря – Хаїм надягає на плечі замерзлого побратима свою концтабірну робу – і християнський Месія з вдячністю прощається, продовжуючи Свою частину загального шляху...

А що за шлях оберемо ми? Адже поруч, у великих містах сусідньої великої країни теперішні бритоголові ксенофоби (тобто вже “антисеміти-інтернаціоналісти”, простіше кажучи, нацисти) знову когось убивають просто на вулицях. Та й на наших пам’ятниках доморощені негідники вже розкошелюються малювати за трафаретками жирні свастики (дешевше на власних вузьких лобах наколювати!). А десь подалік (що за теперішньою мірою дуже близько!) черговий фюрер волає, що “жодного Холокосту не було, а Ізраїль треба стерти з лиця землі!”. І для цього новому біснуватому дуже хочеться мати власну ядерну Бомбу!..

Пам’ятається, потрібна була справді свята душа папи Іоана-Павла Другого, щоб почати визволяти наш світ від усієї цієї печерної дикості та озвірілості. Свята Людина потурбувалася передусім про чистоту та справжність своєї релігії. Було знято несправедливі звинувачення з євреїв, і їх вдячно названо старшими братами християн. Почало формуватися довгоочікуване розуміння спільної юдейсько-християнської цивілізації. Сьогодні разом із братами по розуму, з усіма народами та конфесіями ми повинні відповідати за мир і справедливість на Землі. Як це не важко!..

Тепер можна повернутися й до Стіни стародавнього Храму. Тієї, яку було названо Стіною Плачу. Вона встояла у віках, бо була оточена іншими, невидимими стінами – Знання й Терпіння, Віри та Гідності. Під час вистави “Танок Чингіз-Хаїма” в Одеському російському театрі я подумав, що має бути визнана та споруджена Стіна Сміху – інколи гіркого, але завжди чесного, мудрого, очищуючого.