На розі одеських вулиць Тираспольської та Новосельського – будинок колишньої Другої гімназії. Тут свого часу навчався незабутній Христо Ботев. Перед одеситами, шанувальниками іскрометної творчості поета 1 червня постав сумний ювілей: 130 років тому Христо Ботев впав з кулею в серці на рідну землю і проріс її славою.
Хочу підкреслити: творчість Христо Ботева люба громадянам незалежної України. Визнаний вождь болгарської революційної демократії упродовж свого короткого, але яскравого життя постійно цікавився розвитком національно-визвольного руху на Україні, був добре обізнаний з прогресивною українською та російською літературою. На доказ цього твердження є переклад історичної драми Миколи Костомарова «Кремуцій Корд». Праця над «Кремуцієм Кордом» – єдина спроба перекладу художнього твору, зроблена Христо Ботевим. У ній особливо яскраво виразилися вартісності його перекладацької роботи. Більше він до перекладів художньої літератури не звертався. Левову частку часу забирала журналістика, готування до збройної боротьби проти турецьких поневолювачів.
Найперше повідомлення про готування перекладу драми видатного українського письменника, ідеолога слов’янської єдності Миколи Костомарова з’явилося в газеті болгарських емігрантів «Знаме», яку редагував Христо Ботев. Ця газета, як і низка інших, виходила на території Румунії. Оголошення було надруковано у 19 числі 9 травня 1875 року. А восени того ж року побачив світ переклад.
Що зумовило Ботева відволікатися від нагальних питань боротьби за визволення поневоленої батьківщини і братися за переклад? Відповідь може бути єдиною – актуальність п’єси, її тираноборче спрямування. Давній Рим в часи тирана Тиберія – повчальна сторінка для поневоленого народу.
Запозичений у давньоримській історії сюжет цієї драми не вирізнявся особливою складністю. Костомаров розкриває психологію абсолютного володаря, моральну сутність деспотизму: імператор Тиберій та його фаворити сплітають сіті обмов і доносів довкола незалежного і непідкупного історика Кремуція Корда, щоб віддати його до суду.
Ми не маємо свідчень про те, як друзі та сучасники зустріли переклад Христо Ботева. Адже найближчі друзі гинули на поневоленій землі один за одним, а невдовзі на Козлодуйський берег зійшов зі своєю чотою і сам Ботев, залишивши, як він гадав, до кращих часів журналістику та віршування.
Друге видання перекладу драми Миколи Костомарова було здійснене 18 літ потому, за зовсім інших обставин. Переклад викликав значне зацікавлення читачів.
Коротко про історію написання драми. Микола Костомаров зацікавився особою римського історика Кремуція Корда. Вченого було звинувачено в образі імператора й віддано до суду сенату за те, що в своїх «Анналах» назвав республіканців Марка Брута та Гая Касія останніми римлянами. Твори Кремуція Корда було присуджено спалити, але їх тоді врятували. До наших часів вони все ж таки не дійшли. Розповідь про Кремуція Корда збереглася в «Анналах» римського історика Тацита.
П’єсу було написано 1849 року (ця дата зазначена в автобіографії Миколи Костомарова), під враженням допитів українського вченого у справі Кирило-Мефодіївського товариства.
Для тирана та його прислужників історик і поет саме тому і є смертельним ворогом, що він чесний, правдивий, з шляхетною душею. Чесність – найбільша небезпека для тирана.
«Это опасный человек, – вигукує Тиберій, – это ужасный человек!» Предать его суду!.. Что за беда, что нет закона против него? Разве нельзя толковать закон в разные стороны? Да что, в самом деле, они так ссылаются на закон? Я покажу им, что уважаю закон только потому, что мне так хочется: закон – для слабых тварей, а для цезаря нет иного закона, кроме его собственного произвола…»
Погодьтеся, читачу, ці рядки та й сама драма не втратила актуальності й до наших днів.
Близько 14 років п’єса лишалася у рукопису. Автор присвятив її «незабвенной А.Л.К. на память 14 июня 1847» – Аліні Леонтіївні Крагельській (1830 – 1903 рр.) своїй нареченій, шлюб з якою розладнався через арешт М. Костомарова у березні 1847 року.
Одружилися вони… лише 1875 року.
А 14 червня 1847 року – день, коли Аліні Крагельській дозволили побачитися з ув’язненим Миколою Костомаровим.
1862 року драму «Кремуцій Корд» видано було окремою книжкою. Подбав про друга Пантелеймон Куліш. До збірок творів письменника п’єса не входила. Автограф не зберігся. Уже в радянський час друкувався текст за першою публікацією.
Ось така коротка історія заочних творчих взаємин двох борців проти тиранії – болгарина і українця.
