Небо дихає ранньою осінню. Чудова пора для любителів природи. Як чудово походити парком Перемоги, Юннатською алеєю... Але, що це? Спокій молодих дерев на невеликій алеї біля обласного дитячого гуманітарного центру порушує ревіння автомобілів.
Летить на всіх парах іномарка, обдаючи перехожих вихлопними газами. Толочачи соковиту зелень, вона зупиняється на алеї, поруч з молоденькими деревами.
– Машину приїхали поставити? – запитую.
– Так, – відповідає водій, – а що?
– Ви знаєте про рішення міськвиконкому, яким забороняється паркувати машини на газонах, алеях та біля вікон мешканців будинків?
– Звичайно, знаю.
– А чому порушуєте?
– Це ви, пан громадський інспектор охорони природи, порушуєте мої права ставити, де дозволено законом. І він повів мене до торцевої частини алеї, де показав знак: “Стоянка автомашин”, і авторитетно додав: – Закони потрібно знати, пане інспектор.
Далі ми мовчимо. Говорити мені і справді не було про що. Для лекції на тему про любов до природи ситуація складалася явно не на мою користь. Дивлячись на низку машин, що стоять на алеї, ми мовчимо.
– Гаразд, – кажу нарешті, – став свою машину. І зрозумій, якщо зможеш: адже алеї теж болить. Ти, мабуть, чуєш, як вона просить допомогти.
Він неквапно сідає, натискує на газ і їде геть. А я подумав: “Ніхто інший їй не допоможе, крім людини. І ніхто інший не завдає їй стільки горя, як людина”. В кінці алеї багато дерев і так вже загинули.
Дивлячись на цей екологічний вандалізм, я згадую відомого російського поета Федора Тютчева, який постійно порівнював людину з природою. Поет сприймав природу, як живу істоту:
«Не то, что мните вы, природа:
Не слепок, не бездушный лик,
В ней есть душа, в ней есть свобода,
В ней есть любовь, в ней есть язык».
Поезія Тютчева – наочне служіння людям, які і в наші дні здатні творити нові куточки природи. Цій благородній меті колектив обласного дитячого гуманітарного центру навчає молодь. Юннати, які навчаються в Одеському обласному центрі, за своєю ініціативою створили алею і любовно назвали її “Юннатська”. Доглядали за нею, поливали, розпушували навколо молодих дерев землю. Саджанці добре прижилися і вже влітку листям вітали юних одеситів.
Проте радість змінилася гірким розчаруванням: прийшли дорослі дядьки, довго приглядалися до ласого шматочка и поставили знак ДАІ, який дозволяє “стоянку автомашин”. Ніхто з міських чиновників не бажає заступитися за алею, яку саджали й доглядали діти. Але ж вона могла б прикрасити собою вхід до парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва “Юннатський”, який розташований на території Одеського гуманітарного центру позашкільної освіти і виховання. Діти і дорослі знають, що природа – ікона Божа, що до неї потрібно торкатися серцем, а не душити колесами автомашин.
Про тяжке становище алеї і паркування машин знає майже вся Одеса. Про це писали майже всі газети, були передачі на телебаченні. Про наші біди ми розповіли в.о. начальника управління ДАІ А.І. Карпенку, зверталися до диспетчера стоянки Йосипа Ткача, але віз і нині там. Перш ніж писати цього листа, зустрічався з кількома особами, які мають прямий стосунок до паркування автомашин на Тінистій, 2, і кожного разу я стикався з елементарною безграмотністю. Наприклад, працівники стоянки вимагали від мене показати документ, у якому зазначалося б, що під деревами не можна паркувати транспорт, що автомашини не можна паркувати на алеях і газонах.
Я пишу цього листа за дорученням мешканців вулиці і будинків, які стоять поруч, що існують санітарні норми і правила, у яких сказано, що не можна розташовувати автостоянки поблизу дитячих навчальних закладів на відстані від 15 до 25 м, а від житлових будинків – на відстані від 10 – 50 м (залежно від кількості автомашин).
Нагадаю про це, щоб чиновники почули вимоги мешканців, стогін природи і просьби дітей про ліквідацію цієї стоянки.
