Сьогодні наша розповідь – про керівника ТОВ «Саражинка» що діє в Саражинці Балтського району, Василя Марковича Бабанського, людини істинно від землі, яка добре знає ціну подільського поля і селянської праці, і яка решту життя свого ладна покласти на те, аби не допустити зниження з карти Одещини, карти України, свого нехай поки що грунтовно підупалого, але від того не менш близького і рідного села.
Саражинка належить до тих давніх українських сіл, які в продовж віків і віків виколисувалися тут, на Південному Поділлі, у непримітній для кочових орд глибокій долині, посеред лісових пагорбів, обіч давніх і сучасних “битих шляхів”. Кожен пагорок має тут свою легенду, кожен видолинок – наче зморшка на чолі землі; а споруджений ще десь у середині ХІХ століття храм, що молитовно марить посеред цього села, – постає перед кожним подорожнім й уособленням трагічної долі всього краю, і віри подолян у своє майбутнє, і спокутного прозріння на свічках та попелищах і старожитньої, і не такої вже далекої, але трагічно-повчальної історії.
Переповідати історію новітнього занепаду цього села – все одно що переповідати сумну бувальщину економічного та соціального зневаження всієї селянської України. І зараз навіть важко вгадувати, які атрибути недавнього буття поховано під забитими вікнами тих занедбаних будівель, які осудливо постають в самому центрі Саражинки, населення якої ще колись сягало понад трьох тисяч осіб, а тепер ледве дотягується до тисячі, та й ті до недавнього часу ледве виживали на економічних та соціальних руїнах колишнього колгоспу “Радянська Україна”.
А й справді, хтозна як би склалася подальша доля і сільського храму, і сільської школи, і самого цього села, якби в 2000 році сюди не повернувся з діда-прадіда саражинець Василь Бабанський та не створив приватну агрофірму, яку в листопаді 2004 року реорганізував у товариство з обмеженою відповідальністю “Саражинка”, об’єднавши під його штандартами володарів місцевих земельних паїв, колишніх колгоспників.
А тепер уявить собі, як ми з Василем Марковичем сидимо в його офісі посеред цього, навіть за районними мірками, далекого – глибинка з глибинок – села, що загубилося край району, край області, на кордоні з Вінничиною... Як ви гадаєте про що ми говоримо? Звичайно ж, про... Париж! Ні-ні, йдеться не про обмін туристичними враженнями.
Свого часу В. Бабанський зі своїми колегами – головним агрономом Михайлом Сиваком та агрономом Сергієм Наконечним – надіслали до Парижа провідним французьким селекціонерам, що спеціалізуються на виведенні елітних сортів насіння соняшника і кукурудзи, документи для участі в міжнародному тендері на право випробовувати тут, на саражинських полях, новітні досягнення французьких селекціонерів-генетиків.
Про те, що виграти цей тендер почесно й економічно дуже вигідно – переконувати, гадаю, нікого не треба. Водночас сам В. Бабинський майже не сумнівається, що тендер вони виграють. Тому що французькі селекціонери, які підтримують зв’язки з Інститутом фізіології рослин і генетики Національної академії наук України, вже й самі зацікавлені в такому співробітництві. Бо добре знають, що далеко не скромне в своїх агротехнічних амбіціях товариство “Саражинка” вже встигло зарекомендувати себе як надійний, агрономічно підготовлений і технічно оснащений партнер київських та одеських селекціонерів. Тут, у Саражинці, все вивірено, при зміні посівного насіння тут звикли майже стерильно очищати комбайн, склади, всю техніку, дбаючи про те, щоб на полі елітне сортове насіння виявлялось в майже ідеально чистому стані, а всі агротехнічні заходи щодо нього, аж до збирання та зберігання, виконувалися за суворими приписами селекціонерів.
– Ще в 2003 році, – вводить мене Василь Маркович у курс справ, – ми налагодили ділові взаємини з Одеським селекційно-генетичним інститутом, зустрічалися з кількома провідниками фахівцями, які займаються виведенням нових сортів пшениці та сої. Досвід наш був таким, що на початку нинішнього року наша “Саражинка” визнана елітнасінгоспом. Повірте, це велике досягнення. І саме це визнання дозволило нам розширити географію співробітництва та налагодити творчо-ділові контакти тепер уже з Київським інститутом фізіології рослин і генетики Академії наук.
Він відкриває течку, і переді мною постають три рекламні проспекти нових сортів озимої м’якої пшениці: Золотоколосої, Подолянки та Смуглянки, виведених тепер вже київськими селекціонерами. Про перспективи цих сортів свідчить той факт, що врожайність Подолянки сягає 96 ц на гектар, а Золотоколосої – 112 ц/га. Навіть якби сталося так, що саражинцям не вдасться виграти французький тендер, все одно Бабанський та його фахівці вважають, що до 2009 року молоде господарство зможе зебезпечувати виробництво елітного насіння повним самофінансуванням, без залучення кредитних ресурсів.
За освітою Василь Бабанський історик, але виростав тут, у селі у щиро селянській родині; проймаючись селянським духом. Перш ніж очолити агрофірму, він пройшов школу комсомольської і партійної роботи, чітко усвідомлюючи, що передусім це школа роботи з людьми. Він і зараз очолює районну організацію партії регіонів, є депутатом районної ради, а після розпаду Радянського Союзу саме він був представником Президента України в Балтському районі. Він знає проблеми свого села і проблеми села в масштабі всеукраїнському. Поряд із чудово доглянутими полями Бабанського я бачив поле одного місцевого фермера – абсолютно занедбане, воно стало розсадником бур’янового засмічення полів саражинців. Для Бабанського це проблема, але вражає його навіть не те, що ніхто в районі не збирається, чи, може, й не здатен впливати на таких горе-фермерів; його обурює саме ставлення таких людей до землі, злочинне, як він вважає, ставлення.
Розповідаючи про своє господарство, Бабанський досить емоційно заявляє:
– На нашому підприємстві працює 76 сільських фахівців. Із 400 гектарів просапних жоден гектар у нас не обробляється вручну. Чотири роки тому я як керівник піддавався в районі критиці за те, що, мовляв, не даю роботу людям, а тому в селі безробіття. А я ще тоді пропонував вивчити стан трудових ресурсів і в Саражинці, і районі в цілому. У нас сьогодні заробітна плата провідних спеціалістів 1200 – 1400 грн на місяць. У нас нема ні копійки боргів перед державою – ні по податках, ні по фондах. Наприкінці травня цього року міністр агропромислової політики України підписав наказ про присвоєння ТОВ “Саражинка” статусу елітнасінгосподарства, яким ми хоча пишаємося, але пам’ятаємо, що статус цей дуже відповідальний. Співпрацюючи з такими провідними одеськими селекціонерами, як академік Микола Литвиненко та доктор сільгоспнаук В. Січкар, ми збираємося культивувати в себе надійні елітні сорти пшениці “Українська одеська”, “Альбатрос одеський”, “Вікторія одеська”, щоб забезпечувати ними північні райони Одещини і значну частину районів Вінничини та інших областей. Ми рішуче позбавляємося тих людей, які розучилися працювати, які забули, що робота в полі і пиятика – несумісні. Наші механізатори і тваринники (зараз у господарстві 300 свиней, а наступного року планують довести перспективне елітне поголів’я цих тварин до тисячі особин) отримують гідну зарплату, ніхто не може поскаржитися, що комусь недоплатили або виплатили невчасно.
До добору фахівців у Бабанського ставлення справді досить жорстке. Але він вважає, що в нього повинні працювати найкращі спеціалісти району. Якщо ж таких, найкращих, нема, їх треба виховувати в себе. Зараз заступником директора господарства є молодий головний інженер Олександр Бузовський. Щоб обійняти цю посаду, мало було здобути вищу інженерну освіту, він ще й пройшов належну практику, працюючи в одному з провідних німецьких фермерських господарств. Бо що таке колгоспи-радгоспи ми знаємо, а що таке сучасне фермерське господарство? Будь-який посібник – це одне, а робота в класичному фермерському господарстві – зовсім інше.
Тепер у “Саражинці” нема жодного малопродуктивного трактора чи комбайна. Всі механізатори її – універсали, які працюють на будь-якій техніці і на будь-якій операції. При мені Василь Маркович обговорював стан справ на свинофермі з завідувачкою її Світланою Михайлівною Пироговською. Там не йшлося про те, де дістати кормів і на які гроші їх закуповувати. Вирішували, яких порід свиноматок треба закупити, щоб мати високопродуктивне стадо; які біологічні добавки з тих, котрі їм запропоновані, найефективніші і безпечніші, і як повністю механізувати весь процес відгодівлі. Ось вам і рівень, ось вам підхід до справи!
...А потім ми зустрічалися з настоятелем саражинського храму протоієреєм, отцем Борисом. Щоб відродити цей храм, Василь Маркович не шкодував ні часу, ні будматеріалів, ні коштів. Остаточно занедбаний у часи радянської влади, цей храм постає тепер справжнім шедевром храмового мистецтва. Ще б пак: чудової краси іконостас, настінні розписи, викладена старовинною плиткою підлога, реставрований цегляно-решітчатий мур навколо церковного обійстя, обсадженого високими корабельними соснами... І для Бабанського це не просто храм, не просто ще одна церковна та архітектурна інституція. Він вважає, що відношення храму є неперебутнім елементом відродження селянської душі. А коли селянин відродить в собі дух і душу істинного хлібороба, тоді й село відродиться так, як заповідано йому людьми і Господом, самою історією.
