Питання про вступ України до блоку НАТО сьогодні належить до одного з найбільш часто пропонованих громадянам для обговорення. Черговою спробою підключити до дискусії пресу була зустріч з радником посольства Великої Британії в Україні Вінсентом Дівайном. У спілкуванні з одеськими журналістами йому допомагав директор департаменту НАТО при Міністерстві закордонних справ України Владислав ЯСНЮК.
Чи була зустріч, що відбулася в Одеському клубі реформ «Порто-Франко», агітаційною? У кожному разі, певна пропагандистська спрямованість з боку гостей була. Наприклад, було змінено акцент у назві цього Південноатлантичного альянсу, створеного в 1949 році у Вашингтоні як військовий блок. Тепер НАТО була представлена як міжнародна організація колективної безпеки, яка об’єднує 26 країн. Кількісний показник, сказаний як аргумент на користь того, що настав час і нам приєднатися до цього співтовариства, нічого не говорив про необхідність цього приєднання. Глибокого освітнього інтересу не викликає і легкий докір у тому, що ми мало знаємо про цю організацію. Тому маємо про неї обмежені уявлення і не розуміємо благ, які обіцяє вступ до її європейсько-американських лав.
Гадаю сьогодні, в століття тотального прилучення до інтернету, коли до його інформаційних полів люди звертаються частіше, ніж слухають домашню радіоточку, дані про вищезгадану організацію легко можуть витягти з комп'ютера всі бажаючі. Їхнє невелике коло тільки зайвий раз підкреслює невисокий інтерес, який виявляють українці до НАТО. Інакше не довелося б постійними нагадуваннями привертати до неї увагу громадськості.
З витонченого вислову містера В. Дівайна, НАТО вінчає собою «архітектуру безпеки». Він запропонував допомогу аж до бойової сили у разі нападу на Україну ворогів ззовні. Хоча не уточнив, хто на неї може напасти, якщо всі основні країни, яким дозволяє вести війну їхній потенціал, об'єднані в альянс, який заявляє про свою миролюбність. Гість з Великої Британії також відзначив, що у разі виникнення внутрішніх конфліктів в Україні з боку НАТО не буде інтервенції.
Але тоді якими миротворчими прагненнями пояснити непрошений візит американського крейсера до літнього Криму? Це питання перекладач випустив. Як пам'ятаємо, корабель під зоряним прапором з'явився там у самий розпал з'ясування стосунків між корінними кримчанами і татарами, які претендують на ці землі. Напруга досягала критичної точки, услід за якою могла розпочатися громадянська війна. Тоді американці несанкціоновано привезли зброю. За дивною випадковістю вони опинилися на півострові по інший бік місця, де розташовується база російського флоту. Чи був у цій гостьовій акції прихований намір «зрівноважити» потенціал російських гармат американськими? У кожному разі, стратегічно позиція у Феодосійському порту, куди зайшов крейсер, була для цього досить вигідна.
Містер В. Дівайн з чарівною посмішкою заперечує можливість припущень про бажання Америки створювати в Україні свої військові бази. Проте Україна, яка знищила свою ядерну зброю, легко може потрапити у залежність від створених їй обставин. Вона зараз має шанс, як без'ядерна, стати країною нейтралітету і спрямувати свій розвиток зовсім іншим шляхом. Співпраця ж з НАТО загрозлива тим, що Дядько Сем створить економічні умови, за яких Україна змушена буде як член альянсу поступитися частиною своєї території під розміщення військових американських баз. США це вигідно, оскільки звідси найкоротша відстань для удару, який можна завдати по Росії. Вона сьогодні – основний конкурент Штатів на міжнародному ринку. Не варто втішати себе тим, що у боротьбі за вплив на ньому американці церемонитимуться у засобах.
– Після розпаду союзу країн, об'єднаних Варшавським договором, почали змінюватися відносини в сфері безпеки, – сказав В. Яснюк. – Ці питання хвилюють і Україну. Проте наша співпраця носитиме переважно цивільний характер. Відносини у військовому секторі займатимуть у ньому лише п'яту частину. Наприклад, Україна братиме участь разом з НАТО в антитерористичних операціях.
Втім, як це відбувалося в Іраку і Косово, надивився увесь світ. Особливо злободенно для українців влучання бомби у міст біля міста Нові Сад. Вона була спрямована точно в середину об'єкта, і уламки його стали перешкодою нормальному рухові суден по Дунаю, розділивши річку на дві половини. Було підірване судноплавство всіх придунайських країн. Це супроводжувалося величезними збитками, зривами договірних відносин про постачання, слідчими штрафними санкціями. ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» було в підсумку розорене, його діяльність як перевізника була паралізована на кілька років. Повною мірою воно не відновило свої функції і сьогодні. І хоча війна відбувалася у Югославії, процес вибивання українського пароплавства як конкурента позначився на всій нашій країні, яка терпіла і продовжує терпіти багатомільйонні збитки. Американці себе винуватими, мабуть, не почувають: з їхнього боку немає дій, спрямованих на ліквідацію уламків і розчищення фарватеру для вільного проходу транспортів.
Не було відповіді від містера В. Дівайна і на запитання, у яку копієчку виллється неминуча опісля входження до НАТО реформа сектору оборони й індустрії військово-промислового комплексу. З неспеціалістів ніхто не рахував: занадто багато нулів. Втім, об'єктивно відповідь на запитання, чи потрібне нам НАТО, може дати всеукраїнський референдум.
