Завтра і післязавтра в Одеському російському драматичному театрі відбудеться прем'єра вистави «Сумерки богов». Це чергова робота молодого, але вже відомого і до деякої міри скандального 23-річного московського режисера Євгена Лавренчука. У напруженому постановочному графіку він знайшов кілька хвилин, щоб поговорити зі мною про майбутню подію у культурному житті Одеси.
– Про що вистава?
– Вистава присвячена тематиці «Срібного століття». Вона поставлена за п'єсою одеського драматурга Родіона Феденьова «Соблазны и страсти». У цій роботі всього два герої: Олександр Вертинський та Віра Холодна. Їх грають актори Сергій Поляков та Ольга Дерев’янко. Тут своя унікальна специфіка. Це якась манірність, півтони, недосказаність. Естетика пісень Олександра Вертинського – привід до розмови про європейську культуру, що відходить, яка в Росії виразилася у творчості представників російського декадансу. Сьогодні абсолютно очевидно, що європейська культура зайшла в тупик. І дуже важливо зрозуміти і уявити, що відчували і як жили ці люди. Адже, усвідомивши це, можна відчути момент зникання тієї культури. Сама назва «Сумерки богов», яка перегукується з назвою опери Вагнера «Гибель богов», відсилає глядача до стилістики декадансу. Із задоволенням відзначу, що актори поки що, на репетиційному етапі, вловили цю стилістику. До речі, Вертинський – Сергій Поляков, молодий професійний актор з гарною театральною школою, який приїхав кілька років тому до Одеси з Ашгабада. Він, як і Ольга Дерев’янко, дуже працьовитий. Відомо, що талант в успіху відіграє невелику роль у нашій справі. Завжди успіх супроводжується загальною акторською культурою і працьовитістю, що не віднімеш ні в Сергія, ні в Ольги. Ольга – не акторка, вона музичний працівник театру. І, до її честі, зуміла відчути образ Віри Холодної. Хоча він, як і образ Олександра Вертинського, збірний.
Ви знаєте, мене підкуповує акторська майстерність Сергія Полякова і його скромність. По секрету скажу, після однієї з репетицій я запропонував йому роботу, так би мовити, разову, у Москві – зіграти головну роль в одній скандальній виставі. Він попросив час подумати, а вранці мені чесно відповів: «Ви знаєте, я ще не готовий до такої ролі... Щоб дійти до неї, мені потрібно створити ще чимало сценічних образів...». Таке самокритичне ставлення до себе мене підкупило. Я подумав: отже, у Сергія Полякова велике театральне майбутнє. Адже, погодьтеся, інший актор на його місці одразу погодився б, не оцінивши своїх акторських можливостей.
– Для режисера 23 роки – вік, м'яко кажучи, молодий. І проте в театральних колах Ви популярні. З чого починався Ваш професійний шлях?
– Режисером я вирішив стати ще в школі. Після її закінчення вступив до Російської академії театрального мистецтва. Працював у майстерні Романа Віктюка. Я, як і він, уродженець Львова. Віктюк мені дав не просто багато що. Він відкрив для мене світ режисури. Це полягає у тому, що за 5 років Роман Григорович жодного разу не говорив про режисуру. Не було ніяких термінів і правил. Ми говорили про естетику, музику, філософію. Його завданням не було показати, як потрібно робити режисуру. Його завдання було розвинути моє бачення режисури.
– Розкажіть про те, що Ви уже встигли зробити.
– Я працював у своєму рідному Львові. Поставив там дві вистави: у театрі Заньковецької і театрі юного глядача. Зробив дві вистави у Томську. У Москві я керую польським театром. Коло авторів, з чиїми творами довелось попрацювати, досить широке. Це Шварц і Стус, Чехов і Платон, Шекспір і Пшебишевський. Зараз у Москві ставлю виставу «Танго» за п'єсою Мрожека. А починалося все зі шкільних постановок. Там, власне кажучи, я і набув первісних навичок режисерської справи.
– Євгене, мабуть, ставити виставу малого жанру як завтрашній, котрий триває 1 годину 10 хвилин, легше, ніж велике театральна полотно?
– Ось тут-то я з Вами не погоджуся. Немає легких вистав. І моно-, і великі вистави однаково ставити складно. Для мене кожна вистава – це як чистий аркуш паперу. І завжди кожна вистава поєднується муками, пошуками цікавих прийомів, ходів.
– На репетиції я не відчув фіналу вистави. Яким він буде?
– Запевняю Вас, Богдане, незвичайним. Приходьте на виставу, і Ви в цьому переконаєтеся самі. На сцені глядачі побачать кіноплівку німого фільму за участю Віри Холодної. Звучатиме живий голос Вертинського…І все-таки, давайте залишимо таємниці вистави для тих, хто 28 грудня прийде до Одеського російського театру, щоб побачити, що створив скандальний московський режисер, як про мене часто пише преса…
