Невеселу історію ми розповідали в нашій газеті «ОВ» – «ОИ» 28 вересня минулого року
Багато років тому члени колективного господарства « Перемога» Ананьївського району вирішили спорудити нову школу. Колгосп вважався міцним господарством, батьки мріяли про те, щоб їхні діти трудилися на рідній землі, були гарними фахівцями, і тому проект вибрали найкращий. У двоповерховому будинку повинні були навчатися 130 дітей, харчоблок і котельню вирішили розмістити у дворі. У будинку школи мав розташуватися і дитсадок. По сусідству – галявинка для дитячих ігор і спортивний комплекс (крім величезної шкільної спортзали), для старшокласників. Школа – на пагорбі, за нею лісочок, поруч храм.
У ті давні часи майже два мільйони карбованців на таке важливе будівництво були для колгоспу сумою значною, але не непосильною. Здавалося б, передбачили все. У 1991 році батюшка освятив місце під нову школу. Селяни вже планували, за якою партою і в якому класі сидітимуть їхні діти. Але розвал Союзу перекреслив всі плани і надії.
Розвалився колись заможний колгосп. На госпбудівлі, клуб – колишню гордість району – і дивитися страшно – все напівзруйновано. Школярі ж всі ці роки навчалися у стареньких, віком понад 100 років будиночках, які належали раніше церкві. Взимку там холодно, діти сиділи за партами в куртках і пальтечках. Якось в одному з класів стеля впала прямо на парти – добре, що дітей у цей час у приміщенні, на щастя не було...
Гадалося, ситуацію змінити неможливо. Напівспоруджений будинок школи, де в класних кімнатах першого поверху подекуди зеленіла трава, хоча фундамент, сходи і перекриття були у стані стовідсоткової готовності, завершувати не було на що.. . Високе начальство до шкільного довгобуду не доїжджало. Невеликі суми надходили найчастіше до виборів. Місцеві жителі жартували: мовляв, школа будується від виборів до виборів.
Допомагав депутат Верховної Ради Василь Калінчук, оббивали високі пороги голова райради Микола Балан та сільський голова Першої дільниці (де і розташована школа) Анатолій Котович, випрошував у владних кабінетах гроші буквально по копійці підрядник, начальник Ананьївського райагробуду Леонід Розенбліт.
Довелося змінити проект – зробити школу одноповерховою, щоб хоч якось завершити спорудження багатостраждального будинку.
Минав час. До першого класу повели своїх дітей вже ті місцеві жителі, які готувалися стати першими учнями нової школи, багато дітей з Першої дільниці ходили пішки до Ананьєва, до гімназії за 8 кілометрів. Недобудоване приміщення школи стало своєрідним пам’ятником нездійсненним надіям...
Я приїхала до Ананьєва трохи більше як через рік після нашої публікації про нещасливу долю школи на Першій дільниці.
– Хочете побачити диво? – запитав мене голова райради Микола Балан.
І ми поїхали до шкільного довгобуду. А тут новий світлий будинок оточений огорожею. Ліворуч від нього починає будуватися стадіон з баскетбольним та волейбольним майданчиками, тренажерним комплексом. У прибудові у дворі монтується котельня, по сусідству – харчоблок..
– Ми розпочали роботу 11 серпня, – розповідають будівельники. – Тут були купи сміття і бур’ян вище зросту людини...
Будівництво завершували з любов’ю, йшли на подорожчання окремих робіт. У шкільному буфеті замість запланованої бетонної підлоги – красива плитка, яка складає єдиний ансамбль з оздобленням панелей. Плитка замість бетонної підлоги – і у фойє.
Але гордість ананьївських будівельників – нова спортзала. Височенна, з гладко пошпакльованою стелею, стінами, які виблискують свіжою недешевою фарбою, підлогою із соснового товстого паркетного бруса на замовлення. З півтори тисячі квадратних метрів – площі нової школи – спортзала займає 156 метрів.
Таке побачиш не у кожній міській школі! Що вже говорити про невелике селище... Недарма місцеві жителі вже серйозно обговорюють, коли тут з’являться перші чемпіони...
Вікна у школі ставлять у звичних дерев’яних рамах замість модних зараз євроблоків. У будівельників свій резон: по-перше, євровікна більше годяться для громадських будинків. А школа – це другий дім для дитини, – вважають вони . Крім того, спробуй заміни скло у євровікні! А у звичайному – п’ять хвилин, і жодних проблем..
У школі народу небагато – всього п’ятдесят чоловік будівельників. По суті, через кілька днів залишаться одні оздоблювальники, адже основні роботи завершено. З особливою гордістю мені показують вчительську та навчальні класи. Висока стеля, величезні вікна, колір стін дібрано відповідно до рекомендацій медиків – таке бачити поки що доводилося нечасто. Як і дерев’яна тепла підлога. За проектом (а його тут дотримуються до дрібниць) дошки потрібно кілька разів прооліфити і пофарбувати.
– Знаєте, ми працюємо тут ретельніше, ніж у себе вдома, – розповідає одна з жінок-оздоблювальниць. -Хочеться, щоб все було зразковим, адже це школа!
У розташованій по сусідству старій школі – перекошеному будинку з підпірками, справжній хатинці на курячих ніжках ідуть заняття.
– У нас зараз навчається 57 чоловік, з першого по дев’ятий клас включно, – розповідає завуч Наталя Володимирівна. – Звичайно, коли відкриється нова школа, кількість дітей зросте, тому що умови для навчання будуть чудовими. У нас же зараз спортзали немає, класні кімнати – малюсінькі. А в новій школі все буде по-новому, набагато краще, ніж зараз, ми в це віримо.
– Район одержав кошти на добудування школи з держбюджету, – розповідає голова райради Микола Балан. – У цілому – майже 3 мільйони гривень. Ми звикли до нерегулярного надходження коштів – надходило то 100, то 200 тисяч... Так і робили в школі все потроху, найнеобхідніше. Серйозні роботи на ці суми провадити було неможливо.
Найбільша сума надійшла вже у цьому році. Прийшли гроші, які директор нашого райагробуду Леонід Абрамович Розенбліт вибивав понад три роки. Звичайно, ми допомагали йому, чим могли, підписуючи всілякі клопотання, підтримуючи всіляко, і по можливості, усуваючи перешкоди в його роботі.
Сьогодні в районі вважають благополучне завершення багаторічного будівництва школи дивом. Люди з нетерпінням чекають того часу, коли нарешті за парти сядуть перші учні. Щоправда, тут ще одна проблема: у сучасний будинок потрібні сучасні меблі, техніка, оформлення інтер’єру.
– Тут багато що може вирішити район, – вважає Микола Балан. – Допоможемо ми, проситимемо про допомогу підприємства та організації. Гадаю, що з миру по нитці зберемо все необхідне, і діти підуть до сучасної школи, сучасно обладнаної.
Новий будинок гордо височіє на пагорбі. Місцеві жителі кажуть, що завершення будівництва повернуло їм віру в те, що колись настануть кращі часи, і все більше молоді залишатиметься на батьківщині. Адже навіщо виїздити з газифікованого передмістя Ананьєва з чудовими дорогами, затишними міцними будинками з червоної цегли, де оселилася надія?
