«История этой газеты, если она будет когда-нибудь написана, будет увлекательной и богатой событиями».
К. Паустовський
Біографія цієї газети захоплююче цікава й схожа на легенду, але історію її й до цього часу не написано. У 1990 році одеський журналіст Юрій Гаврилов почав спробу хронологічної систематизації майже 80-річної історії «Моряка», розповівши у своєму нарисі про адреси, де в різний час розташовувалася редакція газети, де вона друкувалася. Випуск її за всіх часів періодично припинявся з різних причин, переважно фінансових, і знову відновлювався.
Мабуть, журналістові, йому одному на сьогоднішній день, вдалося найбільш повно простежити весь бурхливий шлях газети із часу виходу (січень 1912 року) перших чотирнадцяти тоді ще нелегальних номерів за кордоном – в Олександрії та Костянтинополі, а потім з першого легального номера – в Одесі, з 12 квітня 1917 року. Формат її змінювався. Перші номери «Моряка» були схожі на прокламації. Кочегари привозили газету до Одеси у вугільних ямах пароплавів.
На початку 20-х років «Моряк» виходив у знесиленій війною та інтервенцією, голодом і блокадою Одесі. Газета 30-х років відображувала «ударні темпи передвоєнних п'ятирічок, стаханівських перемог на морі і в портах». У 1941 році редакція евакуювалася, але славна біографія «Моряка» тривала на полях боїв, а потім за мирних часів була наповнена новими подіями.
Слід зазначити, що автор нарису з великою любов'ю й більш докладно веде розповідь про «Моряк» початку 20-х років, коли в його редакції, розташованій тоді в будинку колишнього портового управління на бульварі Фельдмана, 1 (Приморський бульвар), працював відповідальним секретарем і роз'їзним кореспондентом Костянтин Паустовський.
Чудовій історії про легендарну газету чорноморських трудівників Паустовський присвятив чимало сторінок у книжках «Черное море» та «Время больших ожиданий». В 50-ті роки було повністю припинено вихід газети. Випуск відновився лише після категоричного втручання Паустовського.
Одеський «Моряк» 1921 року був саме тією, оспіваною цим письменником, морською газетою, про яку й понині прийнято говорити у піднесених тонах як про колиску багатьох відомих одеських письменників і з перших номерів якої засяяли гумор і вигадка, лірика й романтика, закоханість у море та молодість її авторів і штатних працівників.
Газета була популярною не лише серед одеських водників, але й серед усіх без винятку мешканців Одеси. «Моряк» давав читачеві більш різноманітну й цікаву інформацію, аніж інші газети.
У 1994 та 1995 роках мені пощастило бувати в одному із приміщень редакції «Моряка» – на Гарібальді, 20. Тоді я публікувала свої статті, присвячені дням пам'яті Паустовського, першій та другій річницям створення в Одесі товариства «Світ Паустовського» і нагородженню письменника (посмертно) медаллю «За оборону Одеси». Тут тоді ще витав романтичний дух часів Паустовського, любові до нього працівників редакції. Надія Мохрова та Олександр Мусті із захватом говорили про письменника, відчувалася їхня закоханість у свою газету.
А в 2003 році я вже була серед численних одеситів, які прийшли під вікна редакції на Пушкінській, 11 підтримати редактора, який забарикадувався всередині, протестуючи проти захоплення кимось цього приміщення.
Нинішній «Моряк» із серпня 2003 року став українською транспортною газетою. Його редакція – на вулиці Ланжеронівській, 1. Газету, як у 20-ті роки, не продають на вулицях хлопчики, викрикуючи: «Купуйте газету «Моряк!». Не продають і в міському транспорті, як модно зараз. До кіосків «Одесапресса» газету доставляють у 3-4 примірниках, які протягом тижня не завжди розкуповуються, тому що вона «специфічна», як відповідали мені продавці в кіосках від Лермонтовського провулку до Адміральського проспекту. Деякі запитували: «А що, хіба «Моряк» ще виходить?». І самі собі відповідали: «Ах, так, є така газета, так вона ж київська». Її в основному купують ті, хто шукає роботу – у ній є рубрика «Робота для моряків». Можливо, є на неї попит у передплатників.
Мимоволі перебуваючи під впливом піднесено-романтичного опису Паустовським Одеси й життя редакції «Моряка», але розуміючи, що реальна історія далеко не узгоджувалася з тією, яку він описав, у наш час, час менших емоцій, розчаровуєшся, читаючи статті останніх номерів. Газета справді чітко відомча, офіційна, не дозволяє собі ані тіні посмішки. Морякам не до жартів. У ній дзеркальне відображення нинішньої епохи.
Нові часи великих сподівань...
