ДО РІЧНИЦІ З ДНЯ СМЕРТІ ВОЛОДИМИРА ГРИДІНА
Володимир Михайлович Гридін – відомий одеський письменник, літературознавець, журналіст, краєзнавець – народився у 1924 році, в родині потомствених одеситів. Батько – Михайло Омелянович Гридін – був автомеханіком. Мати – Антоніна Миколаївна Гридіна (Чернятинська) – домогосподарка.
Володя ріс тямущим, допитливим, творчо обдарованим: самотужки навчився грати на скрипці, добре малював, ліпив. У юні роки він вів щоденник, у якому відображувалися життя рідного міста, зустрічі з цікавими людьми, враження від прочитаних книг та радіопередач, перегляду кінофільмів і вистав.
Війна... Під час оборони міста він працював у автомайстернях, виступав у складі духового оркестру (грі на кларнеті його навчив дід – Микола Іванович Чернятинський, старий військовий музикант, а любов до музики прищепив рідний дядько Микола Миколайович Чернятинський – відомий диригент, професор консерваторії). У 1943 році Володимир Михайлович вступає до Одеської консерваторії. Після визволення Одеси його призивають до лав Радянської Армії. Володимира Гридіна нагороджено медаллю «За перемогу над Німеччиною».
Після демобілізації він повертається до консерваторії, але любов до літератури виявляється сильнішою, й з’являється зухвале бажання – вступити до Літературного інституту імені Горького. Цьому сприяло листування із відомим письменником В.П. Катаєвим, коли той працював над романом «За власть Советов». Влітку 1947 року Володимир Гридін написав два оповідання про війну й буквально «під завісу» приймальної кампанії надіслав їх разом із заявою до Москви – і пройшов творчий конкурс! Під час навчання Володимир Гридін співпрацював у низці московських газет, серед них і в «Литературной газете».
Після закінчення інституту, у 1952 році, В. Гридін повертається до Одеси. Працює літературним редактором в Облрадіокомітеті та штатним літконсультантом Одеського відділення Спілки письменників, співпрацює із одеськими газетами. На той час Володимир Гридін зумів підготувати до друку свою першу книжку. Це була повість «Флаг над городом» – про діяльність підпільників у роки окупації Одеси. Про цю книжку тоді багато говорили й писали. У цей же час уривок з іншої повісті, про словацьких підпільників (робоча назва «Выхожу один я на дорогу»), було надруковано у братиславському журналі. Його редактор Юрій Шпіцер навіть приїжджав до Одеси знайомитися із автором. Тоді ж Володимира Михайловича було прийнято до Спілки письменників за особистою рекомендацією В.П. Катаєва, його творчого керівника у Літінституті.
Однак у 1957 році його було «відлучено» від літературної роботи, а в листопаді 1958 року арештовано й засуджено за статтею 58 за «антирадянську діяльність». Що ж це за «антирадянська діяльність» у період хрущовської «відлиги»? Це листи на адреси деяких відомих письменників про пристосовництво, протест проти угорських подій 1956 року. У цей же час пройшло «чищення» творчої інтелігенції у зв’язку із «справою» Бориса Пастернака. Потім були три роки суворих мордовських політтаборів: важка праця на кам’яному кар’єрі, торф’яних болотах.
Після звільнення Володимир Гридін не міг займатися літературною працею. Через деякий час йому вдалося влаштуватися продавцем до книгарні, потім – товарознавцем до облкниготоргу. У заводських багатотиражках він друкував замітки про книжкові новинки, нариси про знаменитих одеситів. Але коли Володимир Михайлович звернувся до видавництва з приводу взяття у виробництво його повісті «Флаг над городом», а до Спілки письменників про відновлення його членства, то видавці твердо відхилили прохання і у Спілці письменників його не відновили.
У 1969 році Володимира Гридіна прийняли редактором до НДІ «Харчопромавтоматика», де він пропрацював до самої пенсії. І увесь цей час Володимир Михайлович не припиняв творчу діяльність і писав, як кажуть, «у стіл».
Лише в роки перебудови (В. Гридіна було реабілітовано у 1989 році) він починає активно займатися літературною діяльністю, друкуватися практично у всіх великих газетах Одеси, у журналах «Огонек», «Музыкальная жизнь» та інших, підготовлені В.М. Гридіним програми на телебаченні та радіо про творчість В. Катаєва, І. Буніна, К. Паустовського, викликають інтерес в одеситів. Особливе місце посідає дослідницька робота. Виходить книжка «Венок Валентину Катаеву» (до 100-річчя з дня народження), книжки про Петра Лещенка.
У 90-ті роки Володимир Михайлович активно працює у правозахисній організації «Одеський меморіал» та «Асоціації жертв політичних репресій», виступає у Будинку вчених на секції аматорів книги, у товаристві краєзнавців, на радіо та телебаченні. Він багато пише сам, працює над літературними записами, редагує. Лише в серії «Одеський меморіал» вийшло понад десять книжок.
Останнім часом В.М. Гридін важко хворів. Сили відходили, але він залишався творчою особистістю: писав рецензії, відповідав на листи, консультував, давав інтерв’ю на телебаченні й навіть для документалістів близького та далекого зарубіжжя.
На початку 2006 року Володимира Михайловича Гридіна не стало... Але залишилася його літературна спадщина: вірші, проза, п’єси, замітки, щоденники, листування, літературні записи, аудіо– та відеодокументи...
