...Машиніст насосних установок комунального підприємства «Роздільна-водоканал» Леонід Кольца відкрив засувку. І в Роздільну пішла чиста питна вода! Директор КП Володимир Симоненко говорить, що тепер водопостачання міста буде і якісним, і постійним, і без прикрих перебоїв. Відкрито нову сторінку в історії місцевого комунального господарства.
До цього ситуація була потенційно аварійною. З чотирьох насосів, установлених на подаючій станції, і дублюючих один одного у випадку поламки, фактично працював всього один. Решта хоч і качали воду, але оскільки були зразками техніки 50-х і навіть 30-х років, ніхто не міг дати гарантії, що вони не вийдуть з ладу у найближчу хвилину, причому назовсім, тобто без можливості відновлення. Зупинка роботи насосів – місто залишається без води. Кілька артезіанок, що є в Роздільній, не змогли б стати альтернативним джерелом в екстреній ситуації.
У такому ж занедбаному стані голова Роздільнянської міської ради Борис Кіндюк 9 місяців тому прийняв водоподавальне господарство міста. Як говорить він, лише боргів по об’єкту було півмільйона гривень – перед податковою адміністрацією, районною електростанцією, Пенсійним фондом. Вони мали намір арештувати рахунки. Вдалося домогтися компромісу: були укладені договори про реструктуризацію боргів, їхню виплату продовжили на кілька років.
Врегулювання відносин і стало перепочинком, що дозволило виграти час. Очікувалася не лише закупівля нового насосного обладнання, але і забезпечення слюсарів чоботами, спецодягом. Потрібні кошти і чималі. Так народилося звертання до Одеської облради з проханням про виділення величезної для Роздільної суми – 200 тисяч гривень. Як говорить Б. Кіндюк, склалося так, що довелося звертатися до «своїх», зокрема, до депутата облради Бориса Язвенюка, який, будучи родом з Роздільної, добре знайомий з її місцевими проблемами і не байдужий до потреб земляків. Підтримавши звертання Роздільнянської міської ради, він допоміг форсувати ухвалення відповідного рішення. Гроші було виділено по лінії МНС.
Здавалося б, чи велика проблема? Проте, як пояснив В. Симоненко, у Роздільній дуже складні умови подачі води. Причина – у великій різниці висотних позначок. Вода подається в місто з водоносного горизонту, що розташоване під селом Степанівка. Воно ж розташовано на 139 м нижче, ніж Роздільна. Отож, насоси повинні створювати такий додатковий тиск, щоб піднімати воду на цю висоту. Паралельно народжується біда з тарифами. Так, при собівартості кубометра води 2,71 гривні, після сплати 20 відсотків ПДВ у КП «Роздільна-водоканал» залишається фактично 2,6 гривні. Тобто підприємство постійно недоодержує по 11 копійок з кожного кубометру. Підвищення ж тарифу, настільки, щоб компенсувати цю різницю, виявиться занадто високим для населення. Тут, що називається, «крутись», як хочеш!
Не можна не сказати, що цей приклад характерний для багатьох районів Одещини. Зарплати у працівників комунальних підприємств дуже низькі. Кваліфікований персонал там утримується дивом. Щодо самих КП, то йдеться там не про заробіток, а лише про виживання по мінімуму. Адже для існування підприємства потрібно робити закупівлі соляри, бензину, матеріалів, провадити ремонт і профілактику наявної техніки. Районні бюджети допомагати коштами, як правило, не можуть, а якщо і дають, то аж ніяк не щедрою рукою... Установлення насосів у Степанівці – вдалий результат співпраці районних і обласних структур.
– Другий етап водопостачання – заміна водоводу. Хоча б відрізками, якщо не виходить одразу по всій довжині, – говорить Борис Кіндюк. – Він уже частково пластиковий. Але велика частина його металева. Оскільки відлік віку труб ведеться ще з післявоєнного часу, у них постійно виникають прориви. Через високий ступінь зношення відбуваються витоки, що становлять до 50% від загального обсягу прокачуваної води. Виходить, що гроші платимо за електроенергію на подачу, а сама вода без користі іде в ґрунт.
Крім цього, необхідно зробити переукладання «розводки», тобто мережі трубопроводів, що розгалужуються по місту. Це 77 км труб діаметром 100 мм, здатних витримувати тиск до 5 атмосфер. На цей вид робіт є проектна документація. У вигляді субвенції повинно надійти близько 2 мільйонів гривень. Це завдання увійшло до загальнодержавної програми.
У більш перспективних планах – створення станції третього підйому. Раціонально було б на вході магістралі у місто поставити резервуар, наповнюваний водою. Його місткість повинна бути розрахована на 5 тис. кубометрів – на добову норму споживання води містом. А потім витрачання вже можна вести з місткості-нагромаджувача, який заповнювати уночі. А в цей час тарифи на електроенергію помітно нижчі. Міський бюджет може одержати економію за рахунок різниці у цих тарифах. Ось такий енергозберігаючий маневр!
