Хоч нинішня зима й не була сніжною та морозною, все ж прихід весни не став менш очікуваним. Сонце, неповторне повітря, веселий пташиний щебіт ваблять надвір.
Йду знайомими з дитинства вулицями. В одному дворі ніби усміхаються проліски, в сусідньому “підморгують” примулки, а ще далі вже розквітли ранні нарциси. Подув легенький вітерець, і попід огорожу прощурхотіли целофановий кульок, обгортка від шоколадки та стаканчик від йогурта. Все це так не гармонувало з тим, що було в подвір’ях. Напевне, мій погляд був красномовний, бо чоловік, що йшов назустріч, без будь-якого вступу промовив: “От уже безкультур’я! Хіба важко все це кинути в урну?”
Прямуючи до центральної вулиці селища, виходжу на так званий пляцок. Колись на таких сільських майданчиках, які називались не інакше, як “пляцками”, бавились діти, вечорами біля тинів на лавках або колодах спочивали бабусі, а в центрі гуляли парубки з дівчатами. Нерідко на сільських пляцках були криниці, біля яких зупинялись молодиці, аби перекинутись словом. Так от, підходжу я до такого пляцка, і сум огортає мене. Перед очима постає вкрита дрібним чагарником, торішніми бур’янами та великими купами свіжого сміття, а точніше відходів нашого цивілізованого життя місцини. Хоча цивілізацією тут і не пахне.
– О, Боже! – вихоплюється у мене вигук.
– І що ви думаєте, що це сміття приніс сюди хтось далекий?
Зразу ж зреагувала на мої слова жінка, що йшла вслід.
– Я б суворо карала всіх тих, хто оце так безбожно засмічує наші вулиці. Я вже зверталась в селищну раду, бо на нашому кутку теж є такий стихійний смітник. Прислали машину, людей, вивезли все, а наступного дня на тому самому місці знову ж з’явилось кілька кульків із сміттям.
Так, розмовляючи, підходимо до кінотеатру “Буревісник”, що розташований на одній з центральних вулиць селища. Влітку на площі перед фасадом ваблять око квіти. А нині... підхоплені вітром, виконують свій огидний “танок” безліч всіляких обгорток, упаковок, кульків, хоч біля тротуару встановлені урни. Все це настільки вражає, що вирішую звернутись до селищного голови. Як виявилось, Володимира Івановича Юзькова теж дуже турбує такий санітарний стан райцентру. З цього приводу через депутатів неодноразово провадились бесіди з мешканцями селища. Порушувалося це питання на сесії. До порушників вживаються адміністративні заходи, тобто комісія складає відповідний акт і накладається штраф, про всі неподобства пишуть в райгазеті.
– Можливо, така ситуація склалась тому, що люди не мають чим вивозити сміття на санкціоноване сміттєзвалище? – цікавлюсь у селищного голови.
На це Володимир Іванович відповідає, що за домовленістю із керівництвом управління житлово-комунального господарства згідно з заявками мешканців селища виділятиметься транспорт для вивезення сміття. Витрати селищна рада бере на себе. Заявки люди можуть подавати через депутатів. Справжнім головним болем для селища є безгоспні будинки. Саме на цих подвір’ях “народжуються” несанкціоновані смітники.
– Щоб цього уникнути, готуємо необхідні документи для переведення цих будівель на баланс селищної ради. А це означає, що ситуацію хоч в цих місцях можна буде контролювати, – ділиться своїми думками В.І. Юзьков.
Щоб якось поліпшити настрій, вирішила пройтись до річки. Та де там! В одному місці прямо з берега спускалась чимала купа торішніх стебел сорго. Схоже, господарі, готуючи город під весняну орагну, скинули пожнивні рештки прямо на березі річки. Коли ж прибула вода, частину соржиння знесла в русло. Неподалік під білокорою берізкою набито цілу купу скла із пивних пляшок, далі ціла гора всіляких побутових відходів. Хто і навіщо це зробив? Відповіді немає.
Повертаюсь в селище тополиною алеєю, в якій ще кілька днів тому працівники апарату райдержадміністрації наводили порядок. Під одним кремезним деревом вже висипано сміття, трохи далі на свіжозеленій травичці ріже око купа кореневищ від минулорічної кукурудзи.
Від тривалої прогулянки ноги аж гудуть, але ще вирішую зайти в управління агропромислового розвитку в одній справі. Поруч з адмінбудинком чую, як один чоловік вигукує: “От варвари!”
Повертаюсь в його бік і бачу ще одне неподобство – огорожа біля двоповерхового житлового будинку геть поламана. Спочатку подумала, що то зробив якийсь не дуже вправний водій, але, придивившись, зрозуміла, що то справді чийсь варварський вибрик.
– Кому заважав цей паркан?
Не міг вгамуватись перехожий.
– А смітники які порозводили! – до розмови долучається техпрацівниця зі школи Любов Сивак. – Я все своє життя прибираю. Люблю чистоту. І ви знаєте, мені боляче дивитись, коли на щойно заметений тротуар перехожі викидають різні обгортки, кульки, пластикові пляшки. Що б ви не казали, а раніше такого безкультур’я не було. Іноді я навіть думаю, за що наші люди так не люблять своє селище? Вони перетворюють його на суцільний смітник.
