На сторінках нашої газети ми вже не раз писали про ті проблеми, з якими пов’язане постачання жителів області питною водою. Актуальність і злободенність цієї теми ще раз засвідчила прес-конференція, яку провела 3 травня в Залі засідань облради заступник начальника Державного управління екології та природних ресурсів в Одеській області Валентина Іванівна Крутякова. Подаємо нотатки нашого спеціального кореспондента.
Щоб з’ясувати наше ставлення до основних джерел водопостачання, можна довго оперувати величезною кількістю цифр і фактів, а можна лаконічно нагадати, що, згідно з “Водним кодексом України”, на відстані ста метрів від великих рік, таких, як Дунай, Дністер та Південний Буг, а також на відстані п’ятидесяти метрів від середніх і двадцяти п’яти метрів від малих річок та джерельних струмків не повинно бути нічого, крім килимів зеленої трави, дерев і кущів, тому що це – прибережна захисна смуга даних річок.
Але я не впевнений, що серед 1143 малих річок і джерельних струмків, які, якщо вірити “Водному каталогові України”, все ще животіють на території області, знайдеться хоча б одна річка, обабіч якої оця захисна смуга недоторканості справді існувала б. Тобто річка, до берегів якої не підступали б розорані поля та городи; щоб там не було куп побутового сміття та всіляких звалищ; щоб туди не потрапляли відходи з сільських стаєнь та дрібних переробних підприємств. А потім ми бідкаємося, що не те що в ріках, а вже навіть у криницях і глибинних свердловинах вода така, що без очищення та кип’ятіння її краще не куштувати.
Дивна річ, коли йдеться про таку життєво важливу, в повному розумінні цього слова, національно-стратегічну проблему, як проблема збереження різноманітних джерел питної води, ми чомусь звикли говорити “взагалі”. Так, мовляв, проблема існує; так, якість води погіршується, так, наші джерельні річечки і струмочки давно перетворилися на стічні рівчаки... І в той же час байдуже спостерігаємо, як ці річечки і їхні береги поступово перевтілюються на неозорі сміттєзвалища. Спробуйте постояти, скажімо, на березі Кодими, в тій частині її, де вона протікає через центр славного міста Балти, мало не під вікнами райради та райдержадміністрації, разом із міськрадою... Про яку прибережну захисну смугу там може йтися, якщо прямо до води підступають і міський ринок, й автовокзал... та й сама річка, яка, між іншим, живить Південний Буг, давно перетворилася на якусь подобу заваленого сміттям рівчака. А від стану води в таких річках, як Кодима, Тілігул, Савранка, Когильник та багато інших, залежить і якість питної води, яка надходить до нас із водопроводів, криниць та артезіанських свердловин.
Характеризуючи стан водопостачання населення, Валентина Крутякова у висновках своїх лаконічна й аргументовано категорична: “Водопровідні мережі області зношені. Від 40 до 70% водопровідних мереж населених пунктів потребують перекладки, особливо в містах Одеса, Ізмаїл, Б.-Дністровський, Овідіополь, Сарата, Татарбунари... Практично в усіх сільських (та й у міських, додамо, – теж) населених пунктах до 10% аварій ліквідовуються несвоєчасно, а технологічна зношеність сільських водопроводів сягає 90 відсотків.
На території області налічується 122 комплекси очисних споруд, але близько 50% з них знаходиться у незадовільному санітарно-технічному стані. Однак навіть очисні споруди, технічний стан яких задовільний, не завжди працюють ефективно. Одними з головних причин такого становища є те, що очисні споруди та каналізаційні мережі були побудовані у 70-80-х роках минулого століття; отож, сьогодні вони вже морально та фізично застаріли і не відповідають сучасним вимогам. До того ж деякі очисні споруди передають на баланс сільських рад, хоча добре відомо, що сільради не мають коштів для належного утримання та ремонт цих споруд; належну їх експлуатацію; на забезпечення добре підготовленими фахівцями та постійним лабораторним контролем”.
Роз’яснюючи ситуацію, Валентина Крутякова, серед інших, навела і такий цікавий приклад: коли в семидесятих роках минулого століття розробляли технологію очистки побутових стоків, фахівці з очисних споруд навіть уявити собі не могли, якими новітніми хімічними засобами користуватимуться наші домогосподарки; яка кількість новітніх миючих та пральних засобів і всіляких шампунів з’явиться у вжитку нашого населення. А вони ж з’явилися і вимагають зовсім іншої технології очищення, інших очисних хімічних компонентів.
Не можна сказати, що в наш час представниками влади нічого не робиться для поліпшення стану очисних споруд та їх розбудови. Так, мало, але все ж таки дещо робиться. Скажімо, в позаминулому році один лише ВАТ «Одеський припортовий завод» витратив майже мільйон гривень на придбання установки денітрифікації та іншого обладнання, що дає змогу зменшити концентрацію нітратів у стічній воді після її очищення.
Велике занепокоєння в екологів та водопостачальників викликав басейн річки Когильник, від якого залежав стан навколишнього середовища та питної води кількох південних, задністровських районів. Так от, за рахунок державного та обласного фондів охорони навколишнього середовища, у Татарбунарах та Арцизі проведено реконструкцію каналізаційних очисних споруд повної біологічної очистки потужністю, відповідно, 1100 та 2000 м3 на добу і загальною вартістю робіт понад 7,5 млн гривень. За рахунок обласного фонду споруджено каналізаційні очисні споруди і в селищі Іванівка. Щоправда, проектна потужність цих споруд сягає всього 400 кубометрів на добу, що досить мало для райцентру, який активно розбудовується, але все ж таки…
Окремо на цій прес-конференції порушувалося питання поліпшення водопостачання Одеси. Як повідомила Валентина Крутикова, на водопостачанні обласного центру та приміських населених пунктів упродовж минулого року було освоєно: понад 161 тис. грн – на реконструкцію каналізаційних мереж; понад 465 тис. – на реконструкцію водопровідних мереж і нарешті понад 497 тис. грн – на реконструкцію Центральної хіміко-бактеріологічної лабораторії. Крім цього, понад 4076 тис. грн надійшло минулого року на розвиток систем водопостачання та водовідведення у відповідності до інвестиційної програми ТОВ «Інфокс». Причому частина інвестиційних коштів «Інфоксу» пішла на будівництво госппобутової каналізації Південного району міста та запровадження енергозберігаючих технологій на об’єктах водопостачання і водовідведення.
Як бачимо, певні зрушення в цій сфері у нас є, і це вселяє надію. Ну а до інших проблем водопостачання населення області ми звертатимемося в подальших публікаціях, пам’ятаючи при цьому, що тема «питної води» залишається на сторінках нашої газети постійною і, безсумнівно, важливою.
