Доки Одеська кіностудія художніх фільмів відроджується (як обіцяє нам її нове керівництво), активно знімається кіно короткометражне. У цьому можна переконатися, подивившись програму у рамках проекту «Future shorts – Одеська течія». До неї увійшло п'ятнадцять фільмів, відібраних авторами проекту – Олегом Мельничуком та іншими працівниками одеського представництва кінодистриб’юторської компанії «Артхаус Трафік».
Ці фільми настільки різні, що, здається, немає критеріїв, за якими їх можна було б об'єднати. Окрім одного: вони мають бути або зняті в Одесі; або зроблені одеситами; або так чи інакше пов'язані із Одесою. До «Одеської течії» «влилися» дуже короткометражні фільми-жарти, фільми-ігри Дмитра Шияна – «Аеро бік» (3 хвилини 24 секунди), «Бабахи» (хвилина дві секунди), «Чуковський» (хвилина тридцять чотири секунди), «Здрастуйте» (40 секунд), «Ченці» (17 секунд), Ігоря Морозова – «Транзистор» (дві хвилини).
Що таке – «Бабахи»? Одна за другою надуваються повітряні кулі, а потім розриваються. «Здрастуйте»: швидко миготять кадри, з нами вітаються ведучі новин численних каналів і лише один говорить «До побачення!» І це все... Автори «граються» із практично безмежними можливостями сучасної кіно-, відеотехніки, із сюжетами – і з нашим, глядацьким, сприйняттям, дражнячи його перерахованим вище.
Одні автори граються, інші прагнуть у десять-двадцять хвилин укласти сюжет, який у принципі й за бажання можна розтягти не лише на повнометражний фільм, але й на міні-серіал. «Осколки гіпсової весни» Настасії Малеєвої – про болісні творчі пошуки скульптора. «Жили-були» Сергія Крутіна – про непрості миті в житті людини (і ця людина – суддя), коли треба ухвалювати рішення. Фільм «Замри, відімри» Єви Нейман – майже сюрреалістична історія. Митю залишила Олена, але він подовжує їхнє спільне існування, переглядаючи відео, на якому записано Олену. Але усе не так просто, й одного разу має настати прозріння...
Найдовший фільм у програмі, двадцятишестихвилинний «Рідкий дощ», було знято три роки тому на Одеській кіностудії на бюджетні гроші, виділені «під» режисерський дебют. Режисером-дебютантом виявився художній керівник комік-трупи «Маски» Георгій Делієв, який володіє неабияким талантом драматичного актора («Дванадцять стільців», «Настроювач»).
Рідкий дощ, який часом переходить у сильний, йде напередодні Великодня над напівзруйнованим українським селом, яке починає приходити до тями після війни. Неподалік працюють полонені німці, двоє з яких (арт. А. Падука та Г. Скарга) нерішуче підходять до одного з будинків. Першою їх побачила дівчинка (Ліза Лебединська), що гралася у дворі з кішкою, – і злякалася не за себе: «Фрице, ти не вб'єш мою Мурку?» Від відрази й ненависті – до милосердя у найвищому сенсі еволюціонує ставлення до полонених з боку дівчинки, її бабусі (М. Пивоварова) і врятованої бабусею під час війни єврейської жінки (Л. Васильєва).
«Одеські люки» Юлії Городецької – документальний фільм про сучасних «дітей підземелля». Під кришками люків вони живуть своїм відособленим співтовариством й, у той же час, не проти піти на контакт із зовнішнім світом. В усякому разі, вони не виштовхували Юлію на поверхню, не виривали з її рук камеру, не грубили, а цілком охоче відповідали на запитання. І знаєте, чим вони пояснюють свою пристрасть до такої шкідливої звички, як токсикоманія? Прагненням «забутися»...
У жанрі music video – фільми Гліба Катчука та Ольги Кашимбекової «Татарин – Братко» (на теми етнічних наспівів) і «Спокута» Євгена Тимохіна (кліп на однойменну композицію відомої одеської групи «Flёur»). «Касету щастя» пускають по телеекранах світу ті ж Г. Катчук та О. Кашимбекова. Це сучасний варіант «листа щастя». Відеокасета з початку нашого тисячоліття «дев'ять разів обійшла навколо світу й, зрештою, потрапила до вас, щоб щастя із блакитних екранів відвідало ваш дім». «Вдалий кадръ» Вадима Назаренка та Валерія Рязанова стилізовано під «німий фільм». Фотограф знімає дівчину на даху, і вона, неминуче, з даху падає. «Вдалий» кадр – вид дівчини, яка лежить на землі...
Більшість фільмів – дебюти, курсові, дипломні, експериментальні роботи. І ставитися до них треба і з тією мірою серйозності, з якою зазвичай ставляться до дебютів та експериментів – як до заявок на майбутнє.
