У мальовничому куточку 16-ї станції Великого Фонтану в Одесі розташувався будинок-інтернат для дітей з особливими потребами. Колись це була околиця міста, поруч плескалося море, ласкаво сяяло сонце, а повітря завжди було напоєне цілющими пахощами моря і степових трав. Це зараз в унікальній курортній зоні, яку сама природа подарувала людині для її здоров’я і відпочинку, спритні ділки з дозволу міських депутатів, яких ми обираємо, забудовують цей чарівний осередок природи багатоповерхівками, плюндрують Богом даровану красу заради особистого зиску.
Понад 50 років тут діє відомий в регіоні дитячий будинок-інтернат. Два роки тому до керівництва інтернатом прийшов Михайло Федорович Півторак, людина з великим досвідом роботи, активна, працьовита. Ми попросили Михайла Федоровича розповісти про діяльність цієї найстарішої дитячої установи.
– Наш будинок-інтернат призначений для утримання дітей (дівчаток) з 4 років, хворих на олігофренію. Це тяжкий недуг, який, на жаль, вилікувати неможливо. Наше завдання: пом’якшити наслідки тяжкої хвороби, прищепити дітям елементарні побутові та трудові навички, забезпечити їм нормальні умови проживання, харчування, безперервне лікування, навчання і виховання.
– Михайле Федоровичу, для всього цього потрібні відповідні умови. Ви їх маєте?
– Так. На сьогодні всі старі приміщення реконструйовані та облаштовані дитячими меблями. До послуг дітей – просторі спальні, навчальні кабінети, кімнати для розваг і відпочинку, спортивні майданчики.
За останні роки побудовані їдальня, медпункт з відповідним обладнанням, пральня, лазня, гараж. Ми маємо свою котельню, яка переведена на газове опалення. Коли наші діти підростають, вони починають працювати у майстернях, які, до речі, добре обладнані. У межах можливостей кожної дитини ми навчаємо їх працювати на швейних машинах. Вони шиють білизну, робочий одяг. Інші діти набувають навичок санітарки, прибиральниці, двірника, робітника харчоблоку. Після розпорядження Мінпраці усіх повнолітніх вихованок ми не відправляємо в інтернати для дорослих, а до 25 років залишаємо у себе. Цей гуманний захід дає можливість уникнути тих психічних травм, які переживають діти, що виросли у нас і не хотіли полишати наш інтернат, який став для них рідною домівкою.
Усіх дівчат після 18 років ми об’єднали у групи, котрі займаються вирощуванням овочів на земельних ділянках та у парнику. Частина дорослих вихованок працює у складських приміщеннях, навчальних майстернях, допомагають куховаркам тощо. Всі вони працюють під керівництвом досвідчених інструкторів та інших працівників.
– Багато схвальних відгуків ми чули про ваше відділення соціально-психологічної та трудової реабілітації дітей-інвалідів “Росток”. Будь ласка, кілька слів про його діяльність.
– Відділення існує вже багато років (в цьому році виповнюється 10 років з дня започаткування його роботи). За цей період понад 100 дітей-інвалідів пройшли курс реабілітації, абілітації та адаптації у нашому структурному підрозділі. Діти з особливими потребами, які мають вади психічного та фізичного розвитку, низький рівень розвитку пізнавальної сфери, різноманітні порушення рухової активності, обмежені можливості у мовному розвитку, з великими труднощами адаптуються до життя у навколишньому середовищі.
Батьки таких дітей здебільшого не погоджуються віддавати своїх дітей до спецінтернатів. А тому саме створення такого відділення допомагає батькам долати труднощі у вихованні таких дітей. Зараз у відділенні перебуває до 50 дітей. Для зручності у відділенні створені молодша та старша групи денного стаціонару. У зв’язку з тим, що більшість дітей, які проходять курс реабілітації у відділенні, проживають у віддалених районах Одеської області та міста Одеси, ми створили групу нічного перебування. Тут до послуг дітей – ігрові кімнати, робочі кімнати для занять, кабінет спеціалістів, зала дитячої творчості, зала сенсомоторного розвитку, кабінет з соціальної адаптації, просторі світлі спальні. Окрім навчання та відпочинку, діти перебувають під постійним наглядом медичних працівників.
Батьки, діти яких перебувають у відділенні реабілітації “Росток”, високо оцінюють його роботу. Адже відомо, що у більшості сім’ї, котрі мають дитину-інваліда, є неповними. А тому наше відділення для батьків – надійний помічник і щирий порадник.
Наразі велику увагу наші спеціалісти приділяють ранньому втручанню у розвиток дітей, які народжуються з фізичними та психічними вадами. Для таких малят у відділенні реабілітації створено групу “Матері та дитини”. Нове приміщення, яке відведене для відділення “Росток”, дає змогу проводити консультативну роботу з батьками при народженні хворої дитинки, надаються поради з догляду таких дітей. Також з малятами проводиться робота, спрямована на формування навичок самообслуговування, заняття з сенсорного розвитку, з розвитку емоційно-вольової сфери. Малюки зі своїми батьками із задоволенням беруть участь у святкових ранках.
За останній рік четверо дітей, які проходили курс реабілітації у відділенні “Росток”, продовжили навчання у загальноосвітній спеціальній школі-інтернаті № 34, а також одна дівчинка, яка відвідувала групу “Матері та дитини”, зараз перебуває та успішно адаптується у спеціальному дошкільному закладі “Ясла-садок” № 235.
– Успішна робота вашого колективу значною мірою залежить від кадрового забезпечення, фінансування з боку держави. Тож як у вас вирішуються ці проблеми?
– Не можна поскаржитись на затримку фінансування будинку-інтернату. Гроші надходять більш-менш регулярно. Проте їх недостатньо. День у день дорожчають продукти харчування, енергоносії, будівельні матеріали. Тож доводиться якось викручуватись, вишукувати позабюджетні кошти, кланятись меценатам, сподіваючись на благодійну допомогу.
Користуючись нагодою, я з вдячністю хочу згадати керівництво Одеського відділення українського Фонду соціального захисту інвалідів, управління магістральних газопроводів, облавтодору, концерну “Веста” і багатьох інших підприємств різних форм власності, громадських організацій, керівники яких щиро відгукуються на наші звернення, часто самі пропонують свою допомогу. Також ми одержуємо цільову благодійну допомогу з-за кордону.
За довгі роки існування будинку-інтернату у ньому сформувались такі кадри, котрі нізащо не покинуть дітей. Ці люди працюють за покликом серця, і попри неймовірні труднощі жертовно служать дітям, яких так безжалісно скривдила доля. Я хочу назвати передусім наших ветеранів, які працюють в інтернаті по 30 – 40 років і більше. Це справжні подвижники соціальної роботи. Серед них: Марія Іванівна Гребенченко – шеф-кухар, Катерина Михайлівна Виженчук – кухар, Маргарита Тимофіївна Сидоренко – вихователь, Людмила Олександрівна Барчук – лікар-психіатр та багато інших гідних трудівників.
...Михайло Федорович Півторак очолив дитячий будинок-інтернат не так вже й давно. За його плечима – вища технічна освіта та багатий досвід керівної роботи. У колективі будинку-інтернату про нього говорять як про дбайливого господарника, справедливого керівника, чуйну і порядну людину. Він і допоможе, і навчить, і спитає – як належить, бо не сприймає байдужості і нехлюйства.
Тож у день професійного свята хочеться щиро привітати колектив найстарішого будинку-інтернату та побажати всім міцного здоров’я, щастя, родинного затишку й тепла.
