Проблема питної води вже давно стала глобальною проблемою людства. Фахівці усього світу з тривогою констатують, що запаси прісної питної води катастрофічно зменшуються, а якість тих, якими ми все ще володіємо, різко погіршується. Відтак прогнози щонайпохмуріші: аж до того, що деякі політики припускають: незабаром питна вода прирівнюватиметься в ціні до пального, а за володіння великими джерелами її можливі міжнародні конфлікти.
До аналізу подібних передбачень ми, звичайно, не вдаватимемося, але екологи та водопостачальники Одещини добре знають, що наш регіон належить до найпроблемніших в Україні і Європі. І, незважаючи на те, що в області є три великі водні артерії – Дунай, Дністер та Південний Буг (з якого водозабір у нас чомусь взагалі не здійснюється) – основна надія більшості населених пунктів лише на артезіанські свердловини, на отой останній, прибережений для нас ресурс питної води.
За даними Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, на початок нинішнього року в нашому краї налічувалося понад 5400 артезіанських свердловин. Кількість вражає, чи не так? Ще більше вона вражатиме, якщо сказати, що вартість окремих свердловин сягає зараз 150 і більше тисяч гривень. Тобто, вкладено величезні кошти, пробурено тисячі свердловин, але… Отож бо й воно. Всього цього водного багатства ледве вистачає, щоб задовольнити 28% нашої з вами загальної потреби в питній воді.
Як би наші постачальники не мудрували, а в нас нема іншого виходу, як налагоджувати роботу вже існуючих свердловин та розвідувати і використовувати нові запаси. Коли я сказав «налагоджувати роботу вже існуючих», то не обмовився. За офіційною інформацією вже названого мною держуправління, в 19 районах області (як повідомила на недавній прес-конференції заступник начальника цього управління Валентина Крутякова, відомості подали лише ці 19 районів із 26) 484 свердловини, пробурені на їх території (тобто 11%), потребують термінового очищення та оживлення, або, як кажуть фахівці, тампонажу. Адже що виходить: що й гроші витрачено, й артезіанки просвердлено, і вода в них повинна бути, але в реальності ці свердловини не діють. Й особливо складна ситуація з такими «заглушеними» свердловинами в Ананьївському, де їх 78, Балтському (69), Ширяївському (44) районах.
Як відзначають фахівці, в першу чергу слід тампонажувати ті свердловини, які розраховані на основні водоносні горизонти питної води, що використовується для централізованого водопостачання (на відміну від свердловин, які є відомчими, або й приватними). Досить гостро постає зараз це питання в Котовському, Фрунзівському, Кодимському, Красноокнянському, Ананьївському та деяких інших районах. Звичайно, в області діє державна програма буріння розвідувально-експлуатаційних свердловин на воду, от тільки реалізується вона досить мляво. Скажімо, в першому півріччі минулого року за рахунок держбюджету було пробурено лише 4 такі свердловини, по одній у Біляївському, Овідіопольському, Саратському та Ренійському районах. Звичайно ж, цього недостатньо. З другого боку, до цієї справи слід залучити позадержавні кошти приватних фірм, усіляких фондів; кошти, зібрані окремими громадами сіл та дачних кооперативів.
Втім, зараз екологи вже не стільки переймаються існуючими свердловинами, як з’ясовують так звані прогнозні запаси води, аби знати, з якою ситуацією нам доведеться мати справу вже через рік-другий. З урахуванням того, що вже й зараз майже половина населення області користується саме цими, підземними, джерелами водопостачання.
Щоб не бути голослівним, вдамся до висновків наших екологічних служб. А вони стверджують, що повністю або достатньо забезпеченими (понад 70%) прогнозними ресурсами підземних вод у нас є лише вісім районів: шість з яких північні – Ананьївський, Кодимський, Красноокнянський, Фрунзівський, Ширяївський і Миколаївський, і два південні – Ізмаїльський та Ренійський. На 46 – 64% забезпечені два північні райони – Балтський і Котовський та частина центральних – Іванівський, Березівський, Біляївський і Роздільнянський. Водночас у критичних умовах перебувають Овідіопольський, Комінтернівський, Б.-Дністровський, Саратський та Болградський райони. Та найбільші проблеми з питною водою чекають на населення Арцизького, Татарбунарського і Кілійського районів, де, як стверджують фахівці, прісні підземні води майже відсутні; та й забезпеченість солонуватими водами з низькою мінералізацією теж порівняно слабка.
Але мало того, що в окремих регіонах області сама природа поскупилася на втамування нашої спраги; ми ще й самі не навчилися як слід, по-господарському, використовувати те, що нам від неї перепало. Ось чому фахівці Держуправління охорони навколишнього природного середовища вже зараз наполегливо застерігають: «У зв’язку з постійним реформуванням сільгосппідприємств, наданням в оренду земельних ділянок, купівлею-продажем, банкрутством підприємств та передачею артсвердловин на баланс сільрадам, постійно зростає кількість безгоспних свердловин та свердловин, які потребують тампонажу».
Здавалося б, що передача артезіанок сільрадам повинна була остаточно розв’язати проблему всіх тих колишніх колгоспних, радгоспних свердловин та багатьох артезіанок, які перебували у власності окремих підприємств і установ. Формально так воно й сталося: господар нібито з’явився – сільська чи селищна рада. От тільки біда в тому, що в більшості сільрад нема і, схоже, найближчим часом не буде отих десятків тисяч гривень, які потрібні на реанімацію та облаштування свердловин. Так, й упорядкування – теж. Річ у тому, що за кілька останніх десятиліть рівень сарматського водоносного горизонту, що є основним у забезпеченні питною водою, знизився з 5 до 25 метрів. Причому вода в багатьох свердловинах погіршується, збільшується її мінералізація.
Чинників, які призводять до такого стану, пояснюють екологи, багато. Але найбільш очевидні з них – незадовільна експлуатація водозабірних споруд, відсутність захисних прибережних смуг та водоохоронних зон навколоводних об’єктів; безсистемне складування сміття та різних промислових і побутових відходів, скидання неочищених стічних вод у різні водні об’єкти, або й просто у грунт.
Часом ми забуваємо, що в природі все взаємопов’язане. Скажімо, ті ж величезні сміттєзвалища, які з’являються зараз на околицях більшості населених пунктів, ми сприймаємо лише як засмічення певної території, і дуже дивуємося, що якість води в поближніх криницях, і навіть в артезіанках, різко погіршується.
Закладаючи будь-яку нову свердловину, ми повинні пам’ятати, що вдаємося до виснаження останнього, самою Природою прибереженого для нас, резерву питної води. Отож, використовувати цей резерв слід мудро, як і належить справжнім господарям.
