«Справа Гонгадзе» доживає останні дні
Єдина в Україні «червона зона» – Менська колонія, де зазвичай «мотають строк» колишні міліціонери, ДАІшники, судді, прокурори, кадрові службовці з внутрішніх військ МВС та співробітники СБУ – готується незабаром прийняти трьох «новачків». На відміну від звичайного поповнення (приблизно 150 «перевертнів» щороку), обличчя цих екс-правоохоронців знайомі всій Україні.
15 березня, як очікується, розпочнеться виголошення обвинувального вироку. Підсудним «світить» від 12 до 14 років позбавлення волі залежно від ролі кожного з них у здійсненні злочину й ступеню каяття.
Звинувачувані у викраденні й убивстві опозиційного інтернет-журналіста Георгія Гонгадзе Валерій Костенко, Микола Протасов і Олександр Попович на засіданнях Апеляційного суду свою участь у здійсненні тяжкого злочину не заперечували. Одержавши наказ від глави департаменту кримінального пошуку (міліцейської розвідки) генерала Олексія Пукача, міліціонери ввечері 16 вересня 2000 року зайняли «вихідну позицію» поблизу будинку, де проживала колега Гонгадзе по інтернет-виданню «Українська правда» Олена Притула. Приблизно о 22.30 Георгій вийшов з будинку, спробував «загальмувати» автівку, щоб їхати додому. До нього без зволікання під'їхала іномарка, у якій сиділи його майбутні кати...
Так виглядає офіційна версія Генеральної прокуратури України, оприлюднена навесні 2005 року, невдовзі після перемоги так званої жовтогарячої революції. Генерал Пукач, що втік з України (подейкують, ніби його пізніше бачили в Ізраїлі), з цілком зрозумілої причини не міг розповісти суду про своїх керівників-замовників. Один з них, екс-глава МВС генерал внутрішньої служби Юрій Кравченко пішов з життя за досить сумнівних обставин, – саме в той день, коли був привселюдно викликаний до ГПУ на допит. У версію самогубства генерала в нашій країні не вірили з самого початку. Чи не тому, що Юрій Федорович начебто вистрілив у себе... двічі поспіль?
В історії з викраденням Гонгадзе був і яскраво виражений політичний підтекст. Першим, хто по-справжньому її «розкрутив» з використанням трибуни Верховної Ради, був лідер Соціалістичної партії України Олександр Мороз. З його виступу випливало, ніби Гонгадзе «замовив» чи ледве не сам Президент країни Леонід Кучма, «нацьковуваний» тодішнім головою президентської адміністрації Володимиром Литвином. Реалізовували ж злочинний задум нібито «орли Кравченка»; так називав своїх кращих «фахівців заплічних справ» всесильний глава МВС, фаворит Президента країни. Викриття Кучми, Кравченка, Литвина й решти стало можливим завдяки так званим плівкам Мельниченка, – офіцера УДО (Управління державної охорони), котрий нібито розмістив цифровий диктофон... під диваном глави держави.
Майор Мельниченко, на той час вже вивезений через Чехію до Австрії, впродовж наступних років пройшов через важкі випробування, включаючи періодичне безгрошів’я. Був час, коли опальному майорові навіть довелося побути на утриманні скандально відомого російського олігарха Бориса Березовського. Коли обоє персонажів посварилися, у Фонді громадянських свобод знехотя зізналися: мов, ретельна розшифровка міні-дисків Мельниченка показала, що їхній зміст «коригувався». Тобто поверх дійсно записаних бесід у кабінеті Кучми «накладали» потрібні декому компрометуючі тексти.
Виходячи із цього, можна припустити, що й фрагменти, присвячені Георгію Гонгадзе, теж частково підтасовані...
Та як би там не було, більш ніж семирічна історія з викраденням, убивством і періодично «реанімованим» розслідуванням нині стала для багатьох непотрібним баластом. Соціалісти, прибрані торік «на узбіччя» не без участі Президента Віктора Ющенка, «витиснули» з неї все що тільки було можливо. Сам Президент, що обіцяв на Майдані «ретельне й об'єктивне розслідування», формально свого слова дотримав. Хіба що «вивів з-під удару» високопоставлених «замовників» убивства, серед яких, дехто вважає, Володимир Литвин, Леонід Кучма, декілька генералів СБУ та народних депутатів України. За півтора роки, відпущені Ющенку для підготовки до наступних виборів президента України, всі вони можуть йому неодноразово стати у нагоді...
Удова журналіста Мирослава Гонгадзе вже кілька років живе й працює у Вашингтоні на телебаченні «Голос Америки». У неї своя версія щодо винуватців трагедії, однак оприлюднить її Мирослава тільки по закінченні судового процесу. У тім, що вона бачила в київському морзі тіло свого чоловіка, жінка не сумнівається.
Мама Георгія, у минулому медпрацівник, переконана у зворотньому: тіло, знайдене в лісі під Таращею, що його їй продемонстрували, належить кому завгодно, тільки не її синові. «Я знаю відмінні риси будови костей Георгія, кожний його шрам і вивих, – каже Леся Гонгадзе. – Як-не-як проробила в цій галузі медицини все життя...» На думку Л. Гонгадзе, обвинувачувані в убивстві сина міліціонери майстерно грають ролі, розписані для кожного прокуратурою. Коли один з них спробував вибачитись перед пані Лесею, мама Гонгадзе його тактовно зупинила: «До вас особисто я претензій не маю, бо злочин скоювали інші люди». На думку Лесі Гонгадзе, на лаві підсудних мали б перебувати й ті з працівників Генпрокуратури, які у середині 2000 року жодним чином не відреагували на звернення її сина щодо постійного й надокучливого спостереження силами міліціянтів.
Свідоцтва про смерть Георгія Гонгадзе, до речі, матері дотепер не видали. Тим самим ставлячи під сумнів факт його загибелі...
