Питання впровадження вимог законодавства у сфері надання суб’єктам господарювання документів дозвільного характеру залишається одним із найактуальніших. Цей факт яскраво був підтверджений під час форуму “Влада і бізнес – партнери”, у роботі якого взяли участь перші особи держави.
Але так уже сталося, що був згаяний час, відведений для внесення змін та доповнень до законодавчих та нормативно-правових актів, які регулюють видачу документів дозвільного характеру. Користуючись цим та посилаючись на недосконалість законодавства, окремі представники дозвільних органів як на місцевому, так і на центральному рівнях стали стверджувати, що вимоги Закону “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” на них не поширюються, і тому вони не повинні брати участі у роботі дозвільних центрів. Передусім, таку позицію зайняли представники ДАІ, а останнім часом до них приєдналися СЕС та земельники. Враховуючи це, ми звернулися за роз’ясненнями до Держпідприємництва, як спеціально уповноваженого органу, і отримали відповідь згідно з якою підтверджено, що, скажімо, підрозділи ДАІ фактично видають суб’єктам господарювання документи дозвільного характеру, і тому повинні брати участь у роботі дозвільних центрів. Більш того, Департамент Державної автомобільної інспекції МВС України листом від 25.07.07 р. № 4/45-1403 також рекомендував своїм підрозділам брати участь у цій роботі дозвільних органів. Проте, як кажуть, віз і нині там.
Наступним чинником, який суттєво знижує ефективність застосування принципу організаційної єдності при видачі документів дозвільного характеру, є надмірна централізація дозвільних повноважень на центральному та обласному рівнях. Незрозуміло, чому працівник районного або міського рівня може на місці, скажімо, провести фахове обстеження чи експертизу і не має права остаточно оформити результати своєї роботи, бо для цього необхідно, скажімо, той же акт обстеження везти до обласного центру, де на підставі висновків, зроблених цим фахівцем, буде здійснено формальне оформлення такого документу. За звертанням Представництва Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва в Одеській області, окремі дозвільні органи передали частину повноважень на місця. Проте цього замало, необхідно докорінно перерозподілити повноваження на користь місцевого рівня. А там, де це необхідно, зміцнити кадровий потенціал та матеріально-технічну базу.
Яскравим прикладом необхідності найшвидшого перерозподілу повноважень є лист, який надійшов до Представництва із Татарбунарського району. Ще 13 серпня минулого року ВАТ «Чорноморська перлина» звернулося з заявою про складання акта введення в експлуатацію завершеного будівництва об’єкта. Комісія у повному складі обстежила об’єкт та склала відповідний акт. Але він до цього часу залишається не підписаним тільки державним інспектором з пожежного нагляду – з причини того, що він не має права підпису, оскільки відповідно до наказу ГУ МНС України в Одеській області від 31.07.07 р. № 278 «Про визначення (розмежування) повноважень територіального та місцевих органів державного пожежного нагляду Одеської області», ці акти можуть підписувати тільки керівники обласного управління.
Хочу зауважити, що цей наказ скасував дію попереднього, який надавав ширші повноваження представництвам МНС на місцях. При з’ясуванні питання, чому до цього часу акт не підписано, в обласному управлінні нам повідомили, що його не отримували. Очевидно, що якби представник МНС в районі мав право оформити цей документ, то такої плутанини не було б.
Виникають певні проблеми пов’язані з реорганізацією органів містобудування та архітектури і створення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. В чому вони полягають? Мова йде про велику вірогідність того, що працівники місцевого рівня цього органу не матимуть повноважень щодо остаточного оформлення документів дозвільного характеру, і це може призвести до порушення встановленого терміну їх розгляду. Так, працівники інспекції з будівництва та архітектури беруть участь у складанні актів введення в експлуатацію об’єктів будівництва та надання дозволу на виконання будівельних робіт. Це дуже велика кількість документів дозвільного характеру. Тому можна лише уявити, наскільки затягнеться їх оформлення, якщо усі їх необхідно буде везти до обласного центру.
Не можу обійти таку проблему, як видача дозвільних документів обласними органами, які мають свої підрозділи лише в окремих районах чи містах або взагалі їх не мають. Передусім, мова йде про управління охорони нерухомих об’єктів культурної спадщини. Адже представники цього управління зобов’язані брати участь в оформленні найбільш масових документів дозвільного характеру, зокрема таких, як акти вибору земельних ділянок та погодження розміщення об’єктів. Для кардинального вирішення цього питання, на думку Представництва, необхідно прискорити реалізацію пропозиції колегії облдержадміністрації щодо створення районних та міських підрозділів цього управління або розглянути можливість делегування цих повноважень іншим органам, як це зроблено у більшості областей.
Згідно з чинним законом, місцеві дозвільні органи повинні приймати заяви на отримання документів дозвільного характеру лише в межах дозвільного центру. Враховуючи це, більшість дозвільних органів делегували своїх представників для роботи у цих центрах. Але викликає подив той факт, що за цілий день вони не отримують жодної заяви. Зрозуміло, що у такому випадку виникає запитання: чи доцільно вимагати постійної участі у роботі дозвільних центрів цих працівників?
Представництво проаналізувало і виявило ось що: в той час, коли працівник дозвільного органу безрезультатно протирає в дозвільному центрі штани, його колеги в своїх офісах, в порушення вимог законодавства, здійснюють приймання заяв на видачу таких документів. Так, в минулому році поза межами дозвільних центрів видано 3753 документи дозвільного характеру. Із них найбільше органами МНС (36,6% – від загальної кількості), архітектури (21,8%), земельних ресурсів (19,6%) та екології (11,3%).
Майже 40% від загальної кількості виданих документів дозвільного характеру припадає на м. Одесу, в той же час у місті розташовані усі обласні дозвільні органи. Враховуючи ці обставини, Представництво запропонувало їх керівництву направити для роботи у міському дозвільному центрі своїх представників. Ця ініціатива спочатку була підтримана, проте в подальшому ці органи стали відмовлятися від такої практики, посилаючись на те, що до їхніх представників у дозвільному центрі заявники звертаються дуже рідко. А скажіть, будь ласка, чи може бути інакше, коли в цей же час здійснюється прийом заяв у самому дозвільному органі, і заявник впевнений, що у останньому випадку шансів отримати дозвільний документ більше. Тому, на мій погляд, необхідно поновити практику участі їхніх представників у роботі міського дозвільного центру, тим більше, що міська влада створила для цього необхідні умови.
Тим більше, що необхідність розгляду заяв за участю представників місцевих дозвільних органів у роботі дозвільних центрів викликана, насамперед, тим, що саме така практика забезпечує прозорість дій посадовців. І саме у дозвільному центрі вони на виду у всіх.
