У нашому степовому краї будь-який лісовий масив сприймається, як своєрідне диво природи, як оаза екологічної незайманості та своєрідний літопис історичних оповідей і легенд. Саме таким постає перед нами і заказник «Савранський ліс», що становить основу державного підприємства «Савранське лісове господарство», його очолює заслужений лісівник України Анатолій Іванович Слободянюк. Саме про нього – нотатки нашого спеціального кореспондента.
Якби скласти всі ті легенди, прикмети і повір’я, які можуть переповісти вам жителі Слюсарівки та кількох інших побузьких сіл Савранщини, стоячи під віщою кроною цього заповідного, майже 600-літнього, козацького дуба, – їх цілком вистачило б на поважну книгу, яка одразу ж стала б невід’ємною часточкою історії нашого краю.
Поставши край Слюсарівського лісового масиву ще, як визначили фахівці, 1425 року, цей крислатий велетень надавав притулок у тіні своєї крони козакам Богдана Хмельницького і Семена Палія; на галявині поблизу нього перепочивали гайдамацькі ватаги, а під ним у часи Другої світової влаштовували свої засідки і дозори місцеві партизани, відновлений землянковий табір яких, до речі, й досі марить минувшиною за кілька кілометрів від цього дубу та від офісу Савранського лісгоспу.
Досить побувати поблизу козацького дуба, щоб зрозуміти, що в Анатолія Івановича і його лісівників ставлення до цього дерева особливе: дбайливо обрізане сухе гілля, оброблено «старі рани», поруч спорудили щось схоже на гуцульську колибу, в якій подорожній може перепочити і перекусити, а головне, від села до цього дуба пролягла новенька асфальтівка, завдяки якій подорожні, захоплені зеленим туризмом та історією краю подорожани, за будь-якої погоди можуть комфортно дістатися до цієї галявини.
Як ви вже зрозуміли, я не випадково приділяю таку увагу заповідному дубові. По-перше, це зразок того, як в принципі ми повинні ставитися до будь-якої пам’ятки природи, пам’ятки давнини. До речі, неподалік цього майже шестисотлітнього дуба росло кілька трьохсотлітніх, але вони загинули; можливо, тому, що свого часу лісівники не зуміли належно подбати про них. А по-друге, асфальтівка, яка веде в глибини лісу, до козацького дуба, стає своєрідним уособленням того, як взагалі у Савранському лісгоспі ставляться до налагодження сучасного лісового господарства, до розбудови лісопромислової інфраструктури, до закріплення та облаштування працівників лісу.
Сувора правда життя полягає в тому, що від посадки саджанців до появи зрілого лісового масиву минає від 80 до 120 років. Тобто люди, які дбають сьогодні про молоді савранські ліси, добре усвідомлюють, що крони їх насаджень по-лісовому змикатимуться вже за життя іншого покоління лісівників. У цьому є певний трагізм буття, але в цьому ж, у прямому сенсі цього слова, й відповідальність перед нащадками. Ось чому в лісгоспі з такою бережливістю ставляться до діяльності базисного лісорозсадника, площа якого сягає зараз восьми гектарів і завдяки якому лісівники отримують садивний матеріал основних лісоутворюючих культур. Уже зараз на території лісорозсадника діють маточна плантація, деревна шкілка, плантація новорічних ялинок, а також споруджено теплицю, в якій, методом живцювання, вирощуються вічнозелені декоративні дерева та кущі для озеленення. Звичайно ж, і площі плантацій, і площі теплиць поступово збільшуватимуться, але вже й сьогодні лісгосп забезпечує садивним матеріалом не лише потреби всіх трьох своїх – Савранського, Слюсарівського та Осичківського – лісництв, але й значну кількість його реалізує для озеленення вулиць, створення алей, парків та скверів.
– За сім років існування лісгоспу, наші працівники зуміли породити 432 гектари нового лісу, – знайомить зі своїм господарством Анатолій Іванович, в якому він уже знає кожну стежину та галявину, кожен виярок, та, здається, що й кожне дерево зокрема. І взагалі, коли йдеш з ним лісом, то здається, що дерева впізнають свого хранителя і, схиляючи крони, вітаються з ним. – А всього лісовий масив наш становить понад одинадцять тисяч гектарів, з них понад вісім тисяч – ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Савранський ліс». Зверніть увагу – загальнодержавного значення! І зрозуміло, що догляд за цим лісом – справжня наука, підкріплена віковою практикою лісництва різних країв і народів. Шануючи її, ми свято дотримуємося норм санітарного оздоровлення лісу у відповідності до «Санітарних правил у лісах України». А це – і вибіркові та суцільні санітарні рубки, і заміна перестійних малопродуктивних насаджень на штучно створені культури дуба, і своєчасне засадження вирубаних площ та догляд за мінералізованими смугами, і ручні просапки молодих насаджень у поєднанні з хімічним доглядом за ними. Завдяки цьому приживлюваність лісових культур складає в середньому 81 відсоток при нормативних 76-ти. Упродовж минулого року нашими працівниками проведено сорок один рейд, під час яких виявлено шість порушників правил пожежної безпеки в лісі. Ми дуже ретельно добираємо кадри. Зараз у нас працює одинадцять осіб з вищою і десять з незакінченою вищою освітою, двадцять сім лісівників набували знань у спеціальних профтехучилищах, одинадцять осіб закінчили Чорноморську лісову школу. До речі, цікаво, що кілька фахівців, які мають непрофільну вищу освіту, не полінувалися закінчити ще й лісовий технікум, демонструючи цим не лише фахове зростання, але й прагнення назавжди пов’язати свою долю з лісовим господарством. Тобто ми володіємо тим контингентом професіоналів, з якими лісове господарство можна вести на достатньому науковому рівні. А це дуже важливо.
Не забуваймо й про соціально-економічний стан справи. Сьогодні на різних ділянках лісгоспу працює майже двісті тридцять жителів Савранщини. У його складі – сім майстерських дільниць, двадцять обходів, два цехи з переробки деревини.
Один із цих цехів Анатолій Слободянюк показує з гордістю: в ньому готують на експорт пиляні заготовки, а також заготовки для паркету для ринку внутрішнього. Поступово підприємству вдалося налагодити торговельні взаємини з німецькою фірмою «Алексіс», з американськими фірмами «Мелоді» та «Коппердейл», з двома турецькими фірмами. Крім того, Одеська філія ТОВ «Авантаж», яка займається тут переробкою деревини, тісно співпрацює з кількома італійськими фірмами.
Зрозуміло, що такий розвиток бізнесу дозволяє лісгоспу упевнено триматися. Про це свідчить і вчасна виплата більш-менш пристойної як для села зарплати (середньомісячна платня сягає 840 грн), і чудова будівля в Слюсарівці, на лісовій околиці – головного офісу цього господарства, де не лише створено сприятливі умови для роботи лісівників, але й засновано музей лісового світу Савранщини, якого залюбки відвідують місцеві школярі. Завершується тут і спорудження житлового будинку для фахівців. А хіба те, що за минулий рік лісгосп ні копійки не заборгував ні бюджетові, ні Пенсійному фондові, ні з заробітної плати, – не свідчить про надійність економічного стану підприємства і його соціальну стабільність?
…Проте рубка лісу і подальша його переробка – це той вид промислової діяльності, який у свідомості людей, далеких від фахового знання справи, викликає певні морально-душевні колізії, а в окремих індивідуумів –ще й нестерпне прагнення писати в усі мислимі інстанції, в тому числі і в газети, скарги на лісівників, які нібито бездумно винищують ліси. Ці люди нагадують мені отих захисників «братів наших менших», які, стоячи біля воріт м’ясокомбінату, гнівно таврують «жорстоких м’ясників», які тисячами пускають під ніж таких милих серцю теляток, овечок і свинок, а потім поспішають до поближнього кафе й обурюються, що їм подають несвіже м'ясо і що в меню нема телятини.
Анатолієві Слободянюку вже не раз доводилося відповідати подібним «писарям» і через пресу, і через різні інстанції. Як людина державна, лісівник за фахом і покликанням, він добре розуміє, що лісопереробна промисловість є невід’ємною галуззю народного господарства. Паливо, меблі, будівельні матеріали, одне слово, все життя, від колиски до труни, – нас супроводжує деревина, і нікуди від цього не дінешся. Проте Анатолій Іванович ставиться до цієї справи абсолютно відповідально. Скажімо, з минулорічних рубок на площі 999,7 гектара, 862 гектари становили вибіркові санітарні рубки, понад 31 гектар – рубки прорідження, а все інше – суцільні санітарні рубки. Досить часто під рубку йдуть дерева, які постраждали від шкідників, від загнивання та буревіїв. Водночас лісгосп прийняв 550 гектарів земель, непридатних для ведення сільського господарства аби створити на них новий лісовий масив, та й місця старих рубок уже засадив молодняком. А хіба не є фактом те, що план підготовки під посадки лісових культур поточного року було виконано і площа насаджень становить 293 гектари?
В поведінці Анатолія Івановича, в його поважній, м’якій та делікатній манері говорити і взагалі поводитися – риси спадкового сільського інтелігента. Він залюблений в історію та природу рідного краю, а погляди на сучасність і майбуття і Савранщини, й усієї України, – це погляд раціонального оптиміста й істинного патріота, діяльність якого вже відзначено Почесною грамотою Президента України, Почесною відзнакою голови Одеської облради та багатьма іншими нагородами. До того ж він депутат двох скликань Савранської райради.
Однак, за всієї своєї природної інтелігентності, Анатолій Іванович стає надзвичайно твердим і рішучим, коли йдеться про ту проблему, яка йому по-справжньому болить – це самовільні рубки «чорних заготівельників» лісу. Дозволю собі процитувати один із підписаних ним документів, яким директор лісгоспу інформував громадськість та правоохоронні органи про діяльність цих браконьєрів.
«Самовільні рубки провадяться окремими особами, або й цілими організованими бригадами, в нічний час. Вдень вони проходять по лісовому масивові, виявляючи найцінніші в товарному плані дерева і під’їздні шляхи, а вночі, в дуже короткий термін, здійснюють рубку. При цьому вони мають в своєму арсеналі чудову техніку, від новітніх бензопил, до лісовозних машин з маніпуляторами-самонавантажувачами. Впіймати їх на місці злочину нашим охоронцям лісу дуже важко, оскільки діють такі бригади швидко і мобільно, а лісові масиви досить великі. Водночас у селах працюють лісопильні рами (у кожному селі – не менше двох), володарі яких без обмежень приймають крадену деревину, не цікавлячись її походженням. Діями таких злочинних бригад лісові завдається непоправної шкоди, а держава втрачає значні кошти».
До цього можна додати, що вже були спроби окремих ділків методом погроз та шантажу домогтися створення в ландшафтному заказнику державного значення такого собі елітного мисливського господарства для «крутих», одначе і в цьому питанні Анатолій Слободянюк залишився непохитним. Зважмо й на те, що охоронцям лісу постійно доводиться боротись з підпільними мисливцями, які ігнорують заборону на полювання в заказнику. Й ось тут уже на захист лісу слід ставати усією громадою: і силовикам, і владі, і мабуть таки, слід відродити повноцінні народні дружини – назва може бути й іншою, важливо, щоб суть діяльності залишилася старою. Зокрема, до охорони лісу вже давно треба прилучатися місцевим козацьким організаціям, недарма ж у багатьох районах Поділля, зокрема, на сусідній Вінниччині, лісників і досі в народі називають «козаками».
Тож подбаємо, щоб десь там, через далекі шістсот років, наші нащадки віднайшли на Савранщині щонайменше шістсот вікових дубів, із тих, що посаджені були нашим залюбленим у ліси поколінням.
