* * *
Вже соняхи цвітуть. Німує тиша.
На землю хмарка легку кида тінь.
Гарячий вітер трави ледь колише,
І пахнуть сонцем стерні золоті.
Вже відцвіли в полях останні квіти,
Давно не чути жайворонка спів.
Хліба скосили, й гладить теплий вітер
Смугасті спини зораних полів.
* * *
Серпневі дні блукають у полях.
Глибоке небо – наче дно криниці.
Давно траву скосили у лугах
І склали в теплі, запашні копиці.
Ще в срібнім сяйві вранішніх садів
Холодним степом пахнуть роси сірі,
А соняшників дзвони золоті
Вже кличуть літо у далекий вирій.
* * *
В лугах світає.
В тиші прохолодній
Змією ліг
Широкий сірий шлях,
Й вітри гасають –
Синьогриві коні –
У золотих
Вже скошених полях.
Вже струни білі
Де-не-де снуються,
В росі блискучій
Пахнуть полини.
І гуси білі
Край шляху пасуться
На ще пахучій Золотій стерні.
