Такій біографії, яку має Станіслав Терентійович Карандей, може позаздрити кожний. Ще б пак! Адже він все своє життя перебуває в гущі подій, серед людей. І у всіх користується любов’ю та повагою за простоту, вміння знайти спільну мову і з високопосадовцем, і з рядовим працівником. Душа в нього, як кажуть, відкрита для всіх.
Не буде перебільшенням, коли скажу, що у районі цього солідного чоловіка знають давно, причому з якнайкращого боку, за його невтомну працю. Яку б він посаду не обіймав, скрізь у колективах зарекомендував себе порядним, принциповим і відданим роботі. За яку б проблему Станіслав Терентійович не брався, прагне її вирішувати якнайповніше, бо знає, що на результат чекають люди. Тож завжди доводить розпочату справу до кінця. Таким виховали його батьки.
Дитинство та юність цієї людини пройшли у селі Осинівці. Після закінчення місцевої восьмирічки, а це було в далекому 1963 році, Станіслав пішов навчатися до Одеського ПТУ № 2, де через 2 роки здобув спеціальність слюсаря. Трудову діяльність розпочав наладчиком обладнання на заводі штампів і пресформ.
Потім була служба у лавах Радянської Армії. Служив у військах зв’язку. Коли ж повернувся додому, то юнакові стали у пригоді армійські навички. Вчорашнього воїна із задоволенням взяли електромонтером до Ширяївського районного вузла зв’язку. Він зі знанням справи займався обслуговуванням телеграфного обладнання на телефонно-телеграфній станції. У ці ж роки для підвищення своєї професійної майстерності вступив до Одеського електротехнічного технікуму зв’язку, який успішно закінчив. У райвузлі зв’язку самовіддано трудився старшим електромеханіком. У його обов’язки входило забезпечення по району якісного радіомовлення. І з цим відповідальним завданням молодий спеціаліст успішно справлявся, бо був закоханий у свою роботу.
Беручкого та завзятого, з високою працездатністю, Станіслава Карандея запримітило й обласне керівництво зв’язку. Порадившись з відповідальними працівниками району, у 1981 році воно призначило його начальником районного вузла зв’язку. І це високе довір’я Станіслав Терентійович повністю виправдав. За 6 років, коли він стояв біля керма зв’язку району, зроблено багато хорошого. Так, за цей час було переведено електрозв’язок з повітряних застарілих ліній на підземні кабельні мережі. Їх протягнуто на загальній відстані понад 250 кілометрів. У кожному господарстві встановили телефонні автоматичні станції.
І щоб ці задуми втілити в життя, С.Т. Карандею довелось, не рахуючись з власним часом, витрачаючи на це нерви, здоров’я, оббивати, як кажуть, пороги всіх відповідних вищих організацій не лише Одеси, а й Києва. Він прагнув одного – забезпечити в районі нормальний телефонний зв’язок. І свого добився.
Хочу зазначити ще й те, що у цей час він без відриву від виробництва закінчив Одеський електротехнічний інститут зв’язку.
У 1987 році адміністрація обласного управління зв’язку запропонувала Станіславу Терентійовичу попрацювати за спеціальністю у районах Крайньої Півночі, де не вистачало у ту пору кадрів. І наш земляк не злякався труднощів, отих страшних 40-50-градусних морозів, і погодився. Його перевели у розпорядження Красноярського крайового управління зв’язку. Там одразу ж призначили начальником Діксонського районного вузла зв’язку, який обслуговував метеостанції всього узбережжя Північного Льодовитого океану.
С.Т. Карандей, працюючи на острові Діксон, взяв участь у переході радянських та канадських лижників за маршрутом Діксон – Північний полюс. Був відповідальним за зв’язок. За цей перехід відважного нашого земляка нагородили Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ.
Взимку 1989 року на Діксоні побував міністр зв’язку СРСР Булгаков, який звернув увагу на те, що районний вузол зв’язку є одним з кращих у Красноярському краї. Зрозуміло, що в ньому була велика заслуга С.Т. Карандея. І цілком заслужено його призначили начальником Таймирського окружного управління зв’язку, яке розташовувалося у місті Норильську. Отже, Станіслав Терентійович переїхав з Діксона на нове місце роботи. І знову він, як і завжди, з головою поринув у трудівничі клопоти, розв’язання нагальних проблем. З 1989 по 1992 рік завдяки старанням, таланту та вмінню нашого земляка тут було споруджено 5-поверхове технічне приміщення, у якому розмістили найсучасніше електрообладнання, що безвідмовно функціонувало і давало зв’язок з Великою землею та з місцевими підприємствами Таймирського автономного округу.
У зв’язку з розпадом Радянського Союзу та закінченням трудового договору герой моєї оповіді повернувся додому. Певний час працював на різних посадах у Жовтневій телефонно-телеграфній станції, Ширяївській професійній пожежній частині.
У 1995 році С.Т. Карандея призначили начальником Ширяївської газової дільниці Ананьївського управління газового господарства. Станіслав Терентійович очолював цю дільницю до 2003 року, забезпечуючи район скрапленим газом.
А особливо розкрився його творчий потенціал як керівника, коли у 2003 році, образно кажучи, широким фронтом розгорнулася газифікація району, і у 2004 році на базі дільниці було створено Ширяївське управління з експлуатації газового господарства, у якому Карандея призначили начальником. З першого дня і до сьогодні він працює у тісній співдружності з головою правління ВАТ «Одесагаз» І.Л. Учителем.
– Коли управління робило перші кроки, то нараховувалося лише 242 абоненти природного газу, – розповідає його начальник. А на сьогодні їх уже маємо 3121 у нашому та 2443 абоненти у Фрунзівському районі, який ми теж обслуговуємо. Нині вже газифіковано 8 сіл нашого району, а також 94 відсотки Ширяєвого. Розпочато газифікацію Новоєлизаветівки, виготовлено документацію на проведення газу в село Жовтень.
За всіма цими здобутками стоїть невтомна праця С.Т. Карандея, який сам, як кажуть, трудиться в поті чола свого і зумів згуртувати навколо себе колектив однодумців і спрямувати всі його зусилля на ударну роботу. І працівники газового управління на чолі із своїм начальником роблять все для того, аби у домівках сільчан палав голубий вогник, було тепло і затишно.
У минулому році за відмінні показники у газифікації С.Т. Карандей отримав від голови облдержадміністрації одразу дві нагороди – Почесну грамоту і Почесну відзнаку. А скільки таких заохочень за роки роботи як морального, так і матеріального плану було у Станіслава Терентійовича – не злічити! Це закономірно, бо він ще з молодих літ сповна віддавався роботі. І сьогодні він сповнений сил та енергії продовжувати добру справу щодо газифікації населених пунктів.
Моя розповідь про ювіляра (а йому виповнюється 60 років) була б неповною, коли б не згадав про родину Станіслава Терентійовича. А вона в нього чудова. З коханою дружиною Марією Петрівною побралися ще у 1970 році, коли обоє працювали у райвузлі зв’язку. Вона подарувала чоловікові двох доньок – Ірину та Антоніну. А вони, у свою чергу, порадували дідуся й бабусю трьома онучками і онуком.
