«Коли я переїхала сюди з Вінницької області, подумала: потрапила до раю! – згадує далекі роки В.П. Ободянська, вчителька історії із Шевченківської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. – Мальовничий куточок, добрі умови життя, потужні підприємства... У нашій школі навчалися триста дітей, педагоги зі своїми вихованцями їздили на екскурсії до Москви і Прибалтики». Часи змінилися. Перший клас у новому навчальному році сформовано не буде. Не надійшло жодної заявки...
Про сьогоднішній день колись славетного села Шевченкового Березівського району, на базі якого було створено першу в СРСР машинно-тракторну станцію, ми поговоримо окремо. Проте життя школи – це пульс будь-якого населеного пункту у районі, і ось невеселі сторінки її новітньої історії.
Сергій Дідиченко директорує тут вже чотирнадцять років. Спадщина дісталася тяжка. Насамперед, економічна руїна вдарила по комунікаціях. У селі відключили центральне опалення, і на першому поверсі школи терміново встановили груби. Багато років навчалися у дві зміни, заощаджуючи тепло. Вийшла з ладу каналізаційна система села, тому довелося закрити внутрішні санвузли. На щастя, антисанітарії уникли.
Але прийшла біда – відчиняй ворота. "Пішло на дно" ремонтно-транспортне підприємство, на балансі якого був сільський водопровід, і якийсь час вода до школи взагалі не надходила. Через це під час холодів лопнули труби. Тепер вода в кранах є, але лише по кілька годин на день, вранці і увечері. Установили бак на двісті літрів, де тепер збирається справді дорогоцінна рідина. Проте через існуючий режим подачі води санепідслужба категорично заборонила роботу харчоблоку. Отож, гаряче харчування – не для шевченківських школярів.
Шість років тому сталася знаменна подія для школи – райдержадміністрація передала їй в оренду шістдесят гектарів ріллі. Нині її обробляє фермер Михайло Костюнін, якого директор характеризує як людину відповідальну. Кошти, які одержують від оренди, і допомогли Шевченківській ЗОШ піднятися.
Насамперед, спорудили міні-котельню, причому заощадили значні кошти. Поки що опалюються класи і учительська. Забезпечувати теплом коридори школи не по кишені. Нарешті, було розв’язано найгостріше питання каналізації: збудували вигрібну яму, у минулому навчальному році, нарешті, відремонтували і внутрішні туалети. Не годиться дітям бігати на вулицю, особливо в холодну пору. У вбиральнях чисто, нехай і не "Хілтон". Директор обіцяє почепити в умивальнику дзеркала, щоб все було, "як у людей". Втім, нерегулярне водопостачання ускладнює питання функціонування санвузлів.
– Що робити? "Повмирали" підприємства – у школи виникли проблеми з усіма комунікаціями, – розповідає С. Дідиченко. – Проте труднощі помаленьку долаємо. Погано те, що селянам ніде працювати, і вони виїжджають. Чотирнадцять років тому у нас навчалося сто двадцять дітей. Зараз – всього п'ятдесят, у другому і третьому класах по п'ять школярів. Через малокомплектність, до речі, у нас немає ні завуча, ні завгоспа.
Разом з директором і заступником голови Березівської райради Віктором Желіховським ми йдемо коридорами навчального закладу. Школа фактично готова до нового навчального року, щорічне фарбування завершено. У завершальній стадії – оформлення найкращого, на думку педагогів, кабінету біології. Класного керівника Світлану Леонідівну, дружину директора, ми застаємо у найсправжнісінькому робочому вигляді. Цілком звичайна картина для українських "неелітних" шкіл: викладачі роблять ремонт.
Грошей у держави вистачає лише на зарплату вчителям, придбання підручників і закупівлю вугілля для школи. Транспортування палива і дрова на розпалювання оплачує сам навчальний заклад. І знову – спасибі земельці рідній! Якби не вона... Навіть важко уявити, як жила б школа сьогодні.
– Ну що ж, оглянемо наше "бомбосховище"! – пропонує директор, і ми проходимо до спортзали.
Навіть неспеціалістові видно, що приміщення давно потребує хорошого ремонту. У залі дуже висока стеля, і довести її до ладу можуть лише професіонали. Підлягають повній заміні проводка, освітлення, треба замінити скло. Спасибі районній владі – чотири роки тому з райбюджету профінансували ремонт підлоги.
На тлі побаченого вражають спортивні досягнення школярів із Шевченкового! Ось які результати вони показали на останніх районних змаганнях серед неповних середніх шкіл. Крос, шахи, багатоборство – перше місце, шашки і настільний теніс – друге місце, футбол – третє місце. Ви здивовані? То згадайте репортаж про умови, у яких готувалися наші чудові дівчата, олімпійські чемпіонки з фехтування. Наші виграють всупереч, а не завдяки!
В. Желіховський вважає, що районній владі слід докласти всіх зусиль, щоб зберегти спортзалу у школі: можливо, тут ростуть майбутні чемпіони! А райдержадміністрація попросила Сергія Дідиченка дати заявку на нові меблі:
– Школі нашій тридцять років, а парти дісталися старі, їх перевезли зі старого будинку, – говорить він. – Не завадить новий лінолеум. Потрібно і вікна замінити, тому що тепловтрати дуже вже великі. Хоча б у нашому "зразковому" класі, а це тисячі гривень. Але гроші – грішми. Головна біда – дітей немає в селі. Кому будуть потрібні всі наші зусилля, якщо не буде кого навчати?
