На жаль, сьогодні не всім дітям одразу випадає щасливе дитинство. Не пощастило із цим і малолітнім Надійці та Вероніці. Їхні батьки пустилися, як кажуть, берега – «зелений змій» пересилив почуття материнства та батьківства. У підсумку вони були позбавлені батьківських прав. А доки тривав судовий розгляд, дівчатка потрапили до лікарні, а потім до притулку.
І все ж таки доля виявилася милостивою. Вона прийшла до них в образі Сергія та Валентини Пробів – мешканців села Йосипівки Фрунзівського району. У них є свої рідні діти – сини Владислав та Максим, учні сьомого і п'ятого класів.
– Усе сталося зненацька, – говорить Валентина Григорівна. – Якось молодший син Максим заявив: "Мамо, я хочу сестричку..." Ми із чоловіком Сергієм Вікторовичем порадилися із нашими батьками й вирішили взяти у притулку на виховання дитину.
Треба сказати, що спочатку планувалося взяти лише одну дівчинку. Але у притулку опинилися дві сестрички, Надя та Вероніка, які одразу сподобалися майбутнім прийомним батькам.
– Та й не хотілося розлучати дівчаток, – далі розповідає Валентина Григорівна. – Вирішили, що удвох їм буде веселіше.
Так у Владислава і Максима замість однієї з'явилося одразу дві сестрички. Надійка мала піти до першого класу, але ми подумали, що їй буде важко після переїзду, тому вона зараз ходить до підготовчої групи, а молодша Вероніка – поки що зі мною, вдома.
Як стверджують у селі, Сергій та Валентина відзначаються завидною працьовитістю та порядністю. Мешкає сім’я у великому добротному будинку. Глава родини працює механізатором. А багатодітна матір доглядає за дітьми і веде домашнє господарство. А воно досить солідне. Є в сім’ї Пробів чимала ділянка землі, різна живність, включаючи корову, теля, порося та домашню птицю. Та й по-іншому в селі неможливо жити, особливо якщо врахувати ринкові ціни. То ж доводиться працювати, не покладаючи рук. До слова, і підростаючі сини вже допомагають матері та батьку.
За словами Валентини Григорівни, головне – це поставити дітей на ноги, дати їм добру освіту та виховання. За чинним законодавством, прийомна сім’я відповідає за дітей до вісімнадцяти років, а якщо вони вступлять до середніх спеціальних або вищих навчальних закладів, то до двадцяти трьох.
Знайомлячись із життям та побутом сім’ї Пробів, розумієш, що прийомні батьки – краща альтернатива притулкам, дитячим будинкам або інтернатам. Дівчатка тут вже прижилися, їм приділяють достатньо уваги. Старша, Надійка, побачивши незнайомих людей, спочатку плакала – подумала, що її хочуть забрати, повернути назад, до того життя, де їй і молодшій сестричці було страшно, незатишно й голодно. Матір Валя її заспокоїла. І дівчинка, полегшено зітхнувши, посміхнулася, як можуть посміхатися лише щасливі діти.
