У вівторок увечері вся Україна присунулася поближче до телевізорів і радіоприймачів. У Верховній Раді обіцяли з хвилини на хвилину повідомити місту Києву й усьому світові щось дуже й дуже важливе. Перший віце-спікер Олександр Лавринович, напередодні висунутий однопартійцями з Партії регіонів на пост Глави парламенту, демонстрував толерантність, політвідстороненість і до деякої міри відчуженість. Швидше за все, він уже упокорився з майбутньою долею «товариша Другого» у нинішньому складі Раді.
Лідер фракції Блоку Юлії Тимошенко Іван Кириленко, навпаки, намагався «непомітно для навколишніх» підтримувати головну інтригу київського грудневого вечора. Раз-пораз, беручи тридцятихвилинний тайм-аут «для остаточного вироблення важливого рішення й доопрацювання важливих документів».
Його колеги з Партії регіонів, – без п’яти хвилин партнери БЮТ по «ну дуже вже широкій коаліції» – під час обох півгодинних пауз поводилися підкреслено спокійно. Можливості для утворення (або доукомплектування) демократичної коаліції, на погляд ПР, були скромні. Як мінімум три десятки «нашоукраїнців» до повторного блокування з «тимошенківцями» були не тільки не готові, – вони щосили нагадували про властиві Юлії Володимирівні віроломство й авторитаризм. Позаяк ще напередодні, за твердженням усе того ж Кириленка-старшого, парламентська спілка «БЮТ» – «ПР» була сформована навіть не на 80, а на 90 відсотків. Передфінальні торги йшли навколо поста Глави уряду.
Депутати-члени БЮТ не утомлювалися нахвалювати високий інтелект і видатні морально-ділові якості, притаманні Віктору Януковичу, що неодмінно допоможуть йому на посаді Глави Верховної Ради тримати 449 «яскравих індивідуальностей» під повним контролем. Ледь помітні для ока усмішки на обличчях цих ньюсмейкерів видавали, що оті лукаві люди насправді думають про Віктора Федоровича.
Другою причиною для скепсису регіоналів була відсутність у будинку ВР неабиякого числа народних обранців. Нагадаю: у день голосування за попереднього Главу Верховної Ради Арсенія Яценюка двом його однопартійцям-«нашоукраїнцям», котрі якраз «невчасно» захворіли, було наказано покинути затишні палати Республіканської клініки у Феофанії (там ще із часів ЦК КПУ відновлюють здоров’я представники української номенклатури) і з’явитися в Будинку Під Куполом нехай навіть на ношах і в оточенні бригади реаніматологів.
Підсумок поіменного голосування за кандидатуру Володимира Литвина (перед цим згаданий вище Олександр Лавринович «знявся» зі спікерських виборів) для Володимира Михайловича вийшов навіть більш підбадьорливим, ніж у день його першого сходження на «парламентський престол» у 2002 році. Тоді за ставленика Леоніда Кучми (Литвин вірою й правдою служив екс-президентові на посаді Глави його адміністрації, одержавши від того в знак визнання неоціненних заслуг перед нацією звання Героя України) віддали голоси рівно 226 депутатів з 450. У вівторок «улов» професора політології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка виявився вагомішим – 244 голоси. Навіть можливе анулювання одного з них (депутат Кульчинський з «НУ» – «НС» стверджує, що його картка «проголосувала сама») не применшило запаморочення від безумовного успіху уродженця нічим не примітного поліського села Слобода Романівська.
Регіонали – вустами екс-глави Луганської обласної держадміністрації Олександра Єфремова – при цьому зауважили: подолання Литвином «мінімального бар’єру» в 226 депутатських голосів забезпечили відомі своєю твердою партдисципліною комуністи. Тому що голосів «нашоукраїнців», «тимошенківців» і самих «литвинівців» набралося лишень 214. Відповідно, і підбадьорлива звістка про утворення в Раді довгоочікуваної більшості, тобто, оновленої коаліції, була зустрінута без радості, що личить випадку.
– Я з нетерпінням чекаю появи законопроектів, які ось так само дружно підтримають українські націоналісти й українські комуністи, – сказав у телефонній розмові з кореспондентом «ОВ» Олександр Сергійович.
«Націоналісти», тобто, висуванці «патріотичних» партій і переважно прихильники Віктора Ющенка, справді ризикують опинитися у двозначному становищі. Тому що, починаючи з 1990 року, завзято повторюють: «Ми вимагаємо заборонити функціонування на території України «промосковської п’ятої колони!», тобто КПУ. А тепер виходить, що без голосів «кремлівських запроданців» коаліція не тільки не буде оформлена офіційно, – вона ризикує повторити долю спочилої в Бозі колишньої демкоаліції...
У «доленосний для України» день (таким його назвала Юлія Тимошенко, яка особисто прибула до ВР із квітами для щойно обраного спікера) Президент Ющенко перебував з офіційним візитом у Литві. Україна зуміла домовитися з керівництвом цієї республіки про постачання електроенергії, без якої литовська економіка, з огляду на неминуче закриття Ігналінської АЕС, от-от «загнеться», і ще про низку бізнес-проектів. Навзамін Валдас Адамкус пообіцяв своєму колезі далі лобіювати українські інтереси у Євросоюзі й НАТО.
Про реакцію Віктора Ющенка на появу альянсу «НУ» – «НС» – БЮТ поки що не відомо. Напередодні один з підписантів майбутньої коаліційної угоди, Олесь Доній («Народна самооборона»), повідав журналістам про вкрай хворобливу реакцію Віктора Андрійовича на можливе подання Верховній Раді кандидатури Юлії Тимошенко як глави Кабінету Міністрів України. Нібито Ющенко рекомендував однопартійцям будь-яку конфігурацію – аби тільки в ній не був присутній БЮТ. Усе – через витік інформації про альянс, що готувався, БЮТ – ПР. Начебто Тимошенко пообіцяла Януковичу «не штовхати країну в НАТО»; у відповідь Віктор Федорович повинен був відкликати із програмних цілей Партії регіонів пункт про введення російської мови як другої державної в Україні. Обидві сторони зійшлися на думці щодо перероблення Конституції – для того, щоб Глава Української держави обирався не всенародним голосуванням, а в стінах парламенту.
В’ячеслав Кириленко, лідер фракції «НУ» – «НС» у цьому зв’язку визнав за необхідне підкреслити: його політична сила тому й погодилася на зближення з БЮТ, що там пообіцяли «не переносити вибори майбутнього Президента України до сесійної зали ВР». Кириленко-молодший, до речі, не підписував ніяких коаліційних документів. Від імені «НУ» – «НС» їх підписав заступник лідера фракції Борис Тарасюк. Це дало прихильникам Ющенка привід говорити про передчасність заяви спікера Литвина про створення парламентської коаліції. Вона, відповідно до Конституції, створюється не окремими депутатами, а фракціями. Причому в кожній із фракцій «за» має бути проста більшість. У прихильників коаліції з БЮТ і БЛ із фракції «Наша Україна» – «Народна самооборона» таких голосів – 40, проти – 32. Отже, на думку «простої більшості» і депутатів від БЮТ, коаліція – є.
Інша думка у народного депутата від ПР, почесного президента Одеської національної юридичної академії Сергія Ківалова.
– У відповідності зі ст. 83 Конституції України, коаліція створюється більшістю голосів. У даній ситуації можу авторитетно стверджувати: коаліції у Верховній Раді у кількості 226 депутатів – немає.
Думка політолога
Володимир Фесенко, керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» (Київ):
– Обрання Володимира Литвина Главою Верховної Ради й утворення в ній коаліції депутатської більшості аж ніяк не означає завершення нинішньої політичної кризи. У середу народні депутати-члени фракції «Наша Україна» – «Народна самооборона» провадили закриту від сторонніх нараду щодо вироблення свого ставлення до заявленого напередодні союзу БЮТ – «НУ» – «НС» – Блок Литвина. Ваших колег не пустили й на Погоджувальну раду лідерів фракцій Ради. На підставі цього можна припустити: і сам Віктор Ющенко, і «НУ» – «НС» можуть вдатися до затягування остаточного оформлення коаліційної угоди.
– З якою метою?
– У цьому випадку у Президента буде причина заявити про неефективність діяльності парламенту (через відсутність у ньому якої-небудь коаліції), що в умовах фінансової кризи неприпустимо й таки змушує Віктора Андрійовича розпустити Верховну Раду.
– А якщо «пропрезидентська» фракція успішно пройде процедуру фіксації в складі коаліції?
– Ющенко однаково спробує організувати тривалу за часом «прем’єріаду». Тому що, на відміну від Володимира Литвина й депутатів від БЮТ, бачить у кріслі Глави уряду кого завгодно, але тільки не Юлію Володимирівну. Президент і його представник у ВР напевно зажадають, аби Тимошенко пройшла всю формальну процедуру – від складення повноважень Кабінету Міністрів, скерування коаліцією подання, підписаного Володимиром Литвином, на ім’я Президента, на кандидатуру Прем’єр-міністра й до наступного затвердження її в сесійній залі. А тут саме можливі дискусії. Як усередині самої коаліції, так і ризики для Юлії Володимирівни під час голосування за її кандидатуру (якщо таке відбудеться). Тому конфлікти навколо коаліції й усередині її – попереду.
На відміну від Володимира В’ячеславовича, Юлія Володимирівна Тимошенко щодо майбутньої новоствореної коаліції випромінює оптимізм. Це було видно під час її останнього телезвернення до співгромадян. «Інтер», «плюси» та «Новий канал», як стало відомо «ОВ», відмовилися у середу надавати прямий ефір жінці, яка напередодні вкотре майстерно обіграла обох Вікторів.
– Я знаю, як вам сьогодні складно, – мовила Тимошенко, звертаючись до телеглядачів. – Та запевняю: в країні є всі ресурси й необхідний потенціал, щоб захистити громадян і гідно вийти із кризи. Після кризи завжди настає піднесення. Просто вірте в Україну, – Україна сильна.
