Посередник не збирається капітулювати
Чергова розпачлива спроба укласти взаємовигідний контракт між ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» вкотре провалилася. Глава «Нафтогазу...» Олег Дубина, прилетівши до Борисполя після виснажливих багатоденних перемовин з Олексієм Міллером, тільки й зміг сказати журналістам, що наступним візитером у Першопрестольну, імовірно, стане Юлія Тимошенко. Мовляв, одних тільки моїх можливостей і повноважень на цьому етапі – недостатньо.
Гірке визнання давно «розкрученого» в Україні топ-менеджера, втім, ще не свідчить про стан глухого тупика, до якого обидва суб'єкти господарювання завели проблему поновлення постачань до Європи російського газу. У результаті бліц-турне за маршрутом Прага – Київ – Москва – Київ – Прага» Прем'єр-міністра Чехії Мірека Тополанека функціонерові держави, що головує нині в Євросоюзі, вдалося переконати росіян і українців підписати протокол про взаємний допуск експертів на газотранспортні системи й створення багатосторінної моніторингової комісії за транзитом газу. Прем'єр Юлія Тимошенко охарактеризувала його як набагато жорсткіший, ніж попередньо схвалений ЄС і підписаний 9 січня «варіант Немирі», – віце-прем'єр-міністра України, який вважається головним порадником Юлії Володимирівни в міжнародних справах. Перероблений документ не передбачає постійної присутності експертів з України і ЄС у газосховищах на території Російської Федерації. Притім що, за Тимошенко, «контроль за транзитом газу, а також за постачаннями газу до української газотранспортної системи є дзеркальним для української й російської сторін».
Тим часом наша економіка, внаслідок припинення постачань газу з Росії, переживає неабиякі труднощі. Підприємства хімічної промисловості, повністю залежні від постачання газу у великих обсягах, зменшили виробництво більш ніж наполовину і працюють нині «на тихому ходу». У комунальній сфері (вона здатна обходитися газом власного, українського видобутку) теж виникли певні складнощі. Виявилося, що накопичені в підземних сховищах понад 30 мільярдів кубометрів газу ще не гарантують благополучного «проходження» країною лютої зими. Пристрасні заклики мерів українських міст до співгромадян повністю розрахуватися за спожитий ними в попередньому місяці енергоносій до 20 числа поточного місяця («... – або відключимо газ!») не варто сприймати як ознаку наявності панічних настроїв у середовищі провінційної еліти. Або як сигнал для контролюючих органів до початку «підземної ревізії» вмісту цих самих газосховищ з метою виявити в них «зяючі порожнини» внаслідок тайкома реалізованої частини «номінального газового запасу» комусь на сторону. Хоч таке, звісна річ, теж не виключається. Ряд «зацікавлених осіб» (про це – трохи нижче) уже приступили до вкидання інформації про нібито проданий «Нафтогазом...» стратегічний запас на найближчі чотири місяці й прогайновані держкомпанією кошти.
Чи не найбільша проблема полягає в тім, що більшість підземних резервуарів української ГТС розташовуються в західній частині країни. Так було задумано зовсім не «націоналістом-бандерівцем» Ющенком, а ще радянськими проектувальниками, котрі передбачали напередодні 80-х (коли, власне, і почався експорт радянського газу до країн Східної й Західної Європи) створення «газового НЗ» саме поблизу кордонів Союзу з «країнами народної демократії». Хоч як би декому не кортіло звинувачувати «тоталітарний комуністичний режим», але його провідники, котрі зосередилися на Старій площі у Москві (себто у комплексі будівель ЦК КПРС), мали неабияке стратегічне мислення. Попри сумнозвісний брежнєвський «застій», вони таки спромоглися безпомилково вирахувати найбільш слушний час для потужної економічної експансії на Захід. Саме впродовж останньої чверті ХХ століття світова економіка розвивалася найшвидшими темпами, промислові підприємства у масовому порядку перебудовувались з нафти на газ, – у повній відповідності з потребами сучасної глобальної цивілізації. Ставши за цих вкрай сприятливих обставин експортером вуглеводнів № 1, СРСР посів одне з провідних місць серед країн світу за постачанням енергоресурсів. Тож і Європа, і світ у цілому – уперше в сучасній історії – стали значною мірою залежати від Країни Рад. Панівне становище СРСР, а згодом і його правонаступниці-Росії неабияк зміцнилося ще й внаслідок постчорнобильського призупинення щонайменше на 20 років розвитку атомної енергетики.
Позаяк у ті роки в моді було брежнєвське гасло: «Все, що створено народом, повинно бути надійно захищено!», армія й тут знайшла собі надійну й перспективну «нішу». Всі газо- і нафтопроводи у бік Чехословаччини, Польщі, Румунії й Угорщини на останньому етапі транспортування енергоносіїв повинні були надійно оберігатися від «випадковостей» силами чи не найбоєздатнішого в усьому СРСР Прикарпатського військового округу. Оскільки подібна надзвичайна концентрація військ була відсутня в Східній Україні, спорудження такої ж кількості підземних сховищ на Донбасі, у Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій та інших сусідніх областях було визнано недоцільним.
От і виходить, що у випадку припинення регулярного транспортування російського газу, у тому числі через територію цих самих густонаселених, промислово розвинених регіонів підсобити їм шляхом перекачування енергоносія із Західної України (у зворотньому напрямку, майже через всю країну) не так вже й просто. А головне – накладно.
Тому в ідеалі варто було б якнайшвидше поновити україно-російські перемовини і, можливо, погодитись із деякими пропозиціями, озвученими цими днями Володимиром Путіним під час зустрічі із представниками іноземних ЗМІ.
У стенограмі цього заходу є доволі цікавий епізод. На запитання представника «Блумберг»: «Володимире Володимировичу, Ви можете сказати, хто володіє «РосУкрЕнерго», крім «Газпрому», і в які інтереси…» Прем'єр Росії відповідає: «Пан Фіртеш. Є такий великий політичний діяч сучасності. Пан Фіртеш». – «І в кого він працює?» – «Запитаєте в того, у кого він працює. Але не в нас. З нашої сторони «РосУкрЕнерго» 50 відсотків прямо належать «Газпрому». А з української сторони належать якимось фізичним особам. Ми їх не знаємо. Крім того, що нам один раз показали пана Фіртеша, з яким я ніколи не зустрічався і в очі його не бачив. Ми готові укласти контракт прямо з НАК України. Нам не дають цього зробити».
Навіть якщо звернути увагу тільки на трикратне навмисне перекручування Путіним прізвища «великого політичного діяча сучасності», можна зробити висновок про крен, що намітився в Глави російського уряду у бік Юлії Тимошенко, яка вже не перший рік невпинно й невтомно витісняє Дмитра Фірташа з газового ринку. І в період свого прем'єрства, і в період «вимушеної опозиційності». Підконтрольні Тимошенко вітчизняні ЗМІ змальовують бізнесмена ледве чи не основним спонсором родини Віктора Ющенка, діловим партнером його старшого брата, депутата Верховної Ради Петра Ющенка; не втримувалися ці ж газети й електронні видання від прозорих натяків на адресу Президента РФ, а нині Глави російського уряду. Буцімто вибір посередницької структури з української сторони не був би можливий без схвалення кандидатури Фірташа «Самим»...
Український співвласник RUE (RosUkrEnergo) відразу розмістив в одній московській газеті інтерв'ю, де вказав: «Сьогодні «Нафтогаз України» повністю під контролем уряду, очолюваного Юлією Тимошенко». Тому «насторожує той факт, що «Нафтогаз» розрахувався з «Газпромом» (погасивши борг у розмірі $2,1 млрд –авт.) не грошима, отриманими від продажу газу, а кредитами, виданими Національним банком України. Тобто він не тільки зібрав з українських споживачів гроші й кудись їх подів, а ще й заліз у кредити!.. Головна проблема в 2009 році полягатиме в тім, що, незалежно від ціни, що буде визначена в контракті, «Нафтогаз» не в змозі організувати збирання цих грошей і розрахуватися за отриманий газ. І «Газпром» знову опиниться в ситуації, коли «Нафтогаз» не зможе розрахуватися за газ, хоч в Україні цей газ і буде оплачений споживачами».
За Фірташем, насправді газ в Україні продає не «Нафтогаз», а «облгази». Свого часу RUE придбала контрольні пакети «облгазів» і контролює наразі 75 відсотків обсягів газу, а це щороку 50 мільярдів кубометрів усього газу, що продається в Україні. Іншими словами, навіть якщо прихильник Партії регіонів Фірташ справді полишить надприбутковий міждержавний бізнес, перешикувати взаєморозрахунки між «Нафтогазом України» і «Газпромом» в осяжному для огляду майбутньому – нереально. Оскільки RUE завчасно урахувала досвід «Ітери» і «Eural Trans Gaz» – попередників «РосУкрЕнерго», що «наварили» в 90-ті роки минулого сторіччя й у першій половині нинішнього десятиліття на постачаннях в Україну й далі російського газу незліченні багатства.
... Єврокомісія заявила: її експерти, котрі прибули до України та Росії, готові моніторити транзит газу, тож підстав для його подальшої затримки нині немає.
Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті «Газпрому», Європу репрезентуватимуть фахівці з Франції (компанія GdF Suez S.A.), Німеччини (E. ON Ruhrgaz AG), Словаччини, Чехії, Австрії, Італії, Угорщини, Болгарії, Греції, Молдови та Норвегії. Прес-служба Президента України розповсюдила повідомлення, в якому йдеться про включення до групи моніторингу 75 чоловік: по 25 експертів з України та Росії, решта – від європейських компаній. Процес перевірки, яка кількість газу надходить до України і яка згодом виходить, зовсім нескладний. На вході, так само як і на виході, є компресорні станції, на яких і працюватимуть спостерігачі. Дані з приладів показують тиск. Спираючись на ці дані, розраховують обсяг газу, що надходить. Так, знявши обсяг на вході до України, спостерігач повідомить його своєму колезі, наприклад, на кордоні України з Угорщиною. І все стане зрозуміло. Інша справа, що під час транспортування газу українською ГТС відбувається витрата на так звані власні потреби (себто не для України, а саме для пересування сировини). Однак її розміри знає будь-який фахівець.
Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко вважає, що комісія з моніторингу працюватиме не довше одного місяця. Російська ж сторона наполягає на більш тривалому терміні, без будь-якого обмеження в часі.
