28 лютого в «ОВ» було опубліковано статтю Андрія Потиліка «...І по краплі вичавлювати із себе раба». Публікація присвячена злободенному явищу в нашій державі – корупції. В основному, ми з автором згодні. Однак окремі положення цієї статті є неоднозначними й можуть бути обмірковані у порядку дискусії.

Загальновідомим є положення про те, що учасники дискусії ніколи не зможуть правильно зрозуміти один одного, якщо на її початку не узгодять термінологію.

Висвітлюючи проблеми корупції в Україні, у згаданій публікації автор правильно порушує питання про те, "що ж таке наша корупція?", але визначення її основних ознак відсутнє. Так от, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 05 жовтня 1995 року № 356/95-ВР "корупцією є діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень із метою подальшого одержання різних матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг".

Суб'єктами корупційних дій є державні службовці, а за здійснення ними цих дій передбачена лише адміністративна відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян залежно від конкретного складу корупційного правопорушення, передбаченого цим законом. Тому описані шановним автором у згаданій публікації такі явища, як "спроби турботливого татка, що намагається пропхнути синулю до престижного університету, а також спроби синулі- студента купити оцінку у заліковці, неможливості підприємця владнати свої проблеми в податковій, можливості втрати "крутого дядька", незаконно придбати ділянку на березі моря під триповерхову "хатинку", – нічого спільного із корупцією як такою не мають.

Такі дії є ні чим іншим, як дачею хабара, і за їхнє здійснення статтею 369 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність. Не слід забувати й про те, що за одержання хабара посадовими особами будь-якого підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності та методів господарювання статтею 368 Кримінального кодексу України також передбачено кримінальну відповідальність. Тому викладений у публікації висновок про те, що "корупція в Україні – не окрема проблема, а АЛЬТЕРНАТИВНА СИСТЕМА соціально-економічної самоорганізації суспільства", м'яко кажучи, не витримує критики.

Розглядаючи явище корупції лише у світлі власне запропонованого політологічного формулювання, автор приходить до висновків про те, що "той, хто віддає перевагу правовим методам, виявляється витиснутим на задвірки життя. Спрацьовує принцип сучасної приказки: законним шляхом іти можна, дійти не можна".

А куди ж можна дійти законним шляхом? Оскільки одним із основних законних шляхів розв’язання будь-якої виниклої суперечки по суті є її розгляд судом, то звернемося до судової статистики 2005 – 2007 років, офіційно опублікованої Верховним Судом України. У 2005 році до судів загальної юрисдикції та до окружних адміністративних судів України, які тільки-но почалися створюватися, надійшли 19,6 тис. позовних заяв громадян та юридичних осіб на неправомірні дії, рішення, бездіяльність органів державної влади, 9,8 тис. з яких було розглянуто із задоволенням вимог тих, хто звернувся, що склало 68,5%. У 2006 році до зазначених судів вже надійшло 99,3 тис. позовних заяв громадян та юридичних осіб на неправомірні дії, рішення, бездіяльність органів державної влади, 59,8 тис. з яких було розглянуто із задоволенням вимог тих, хто звернувся, що склало вже 74%. У 2007 році до цих же судів надійшло 96,9 тис. позовних заяв громадян та юридичних осіб на неправомірні дії, рішення, бездіяльність органів державної влади, 76,6 тис. з яких було розглянуто із задоволенням вимог тих, хто звернувся, що склало 79%. За попередніми статистичними даними Вищого адміністративного суду України, протягом 2008 року в окружних адміністративних судах України перебувало у провадженні 196 тисяч адміністративних позовів, 102 тисячі з яких задоволено на користь тих, хто звернувся. Наведені статистичні дані свідчать про те, що число звертань громадян та юридичних осіб до суду по захист від неправомірних дій, рішень, бездіяльності органів державної влади та ухвалених судових рішень на користь тих, хто звернувся, значно зросло.

Необхідно також відзначити, що громадянин або юридична особа також мають можливість звернутися по захист і до Європейського суду на правах людини на підставі Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, яка була ратифікована Україною 25 липня 1997 року і набула чинності 11 вересня 1997 року.

Так, якщо у 2006 році Європейський суд з прав людини присудив до сплати компенсації на користь громадян та юридичних осіб України, які звернулися, на загальну суму 2,8 мільйона грн, то у 2008 році – на суму 20 млн грн. Характерно, що серед справ з