Одеський учитель французької грає на барабанах і читає Стівена Кінга.
Якщо на уроці французької школяр підніме руку і, замість заданого додому переказу, перелічить всі музичні стилі, то, як би він не намагався, в результаті напевно одержить двійку. Тому що, стоячи біля дошки, Олексій Рубан – насамперед, учитель.
Олексій Миколайович не намагається визначити, що для нього головніше: бути вчителем чи музикантом.
– Існує тісний зв'язок музики з політикою, культурою, викладанням і взагалі з усім, що впливає на людей, – по-філософському відповідає мій співрозмовник. – Школа ж дає унікальну можливість безпосереднього спілкування з юним поколінням, коли є шанс разом протистояти ідеалам вулиці, шукати позитивні шляхи розв’язання проблем. Не дивно, що саме музика часто допомагає знайти спільну мову із школярами. Особисто я свою прихильність до неї усвідомив десь тринадцятирічним, палко захопившись російським роком.
Вибравши таке неоднозначне захоплення, Олексій Миколайович завжди готовий до провокацій з боку недосвідчених слухачів. Якось на прес-конференції йому поставили безглузде, на мій погляд, запитання: для чого потрібен рок, і який у ньому сенс? На що вокалістка, викладачка російської мови і літератури, не розгубилася і відповіла: "Люди всі різні, кожен висловлює свій внутрішній світ по-різному. Хтось плете мережива, хтось рубає дрова...", – згадує музикант.
Взаємовиключний, на перший погляд, симбіоз музики і викладання одержав право на життя завдяки невластивій усім творчим людям звичці: все робити вчасно.
– До дисципліни привчив себе ще зі студентства, – говорить Олексій Рубан. – Тому у мене досить вільного часу, щоб присвячувати його репетиціям і концертам. Я, мабуть, найбільш вільна людина у групі. Дві наші дівчини, наприклад, виховують дітей. Звичайно, хотілося б збиратися частіше, але це не завжди вдається. Але, з другого боку, я не фанат нескінченних багатогодинних репетицій, особливо наприкінці робочого дня. Від них завжди страшенно втомлюєшся.
– У квітні групі "Верес" виповнилося сім років. У колективі всього п'ять чоловік. І хоча ця творчість не має нічого спільного з професійною діяльністю, група брала участь у досить великих міських заходах як, наприклад, рок-фестиваль пам'яті Ігоря Ганькевича.
Для концерту важлива атмосфера, тому як концертний майданчик однаково підходять спортзал, квартира, кафе... Якось виступали просто на свіжому повітрі. Звичайно, якість звуку залишала бажати кращого, але і враження про концерт – незабутні.
На щастя, "серця п'ятьох" поєднує не лише музика. Вони, якщо говорити словами групи "Акваріум", – "колектив однодумців". Насамперед у взаєминах тут цінують щирість. Адже її не заміниш жодними спецефектами. Іноді ми дивуємося, чому провалюються комерційні проекти, у які вкладаються величезні гроші? Щирість... причина у ній, вірніше, у її відсутності.
Олексій Рубан грає на барабанах і поки що не збирається опановувати якийсь інший інструмент. Бути на своєму місці для нього важливіше, ніж намагатися привернути увагу і при цьому нічого певного не вміти.
