Лише в Ширяївському районі понад 8 тисяч 400 гектарів орних земель обробляються фермерами. Після реформування колективних сільськогосподарських підприємств їх підтримувала держава. Створення нових селянських фермерських господарств заохочувалось. Навіть доводились плани на їх кількість.
Як же тепер живеться фермерам? Які основні проблеми турбують їх?
На ці запитання Олександр Остапчук, керівник фермерського господарства «Мрія», відповів дуже коротко:
– Основна проблема, що немає дощу.
Справді, для аграріїв погодні умови відіграють дуже важливу роль. Та вчасний дощ, то ще півділа.
– Але ж, напевне, є й інші проблеми?
– А що про них говорити. Хіба це допоможе їх розв’язати? Ми, сільські трудівники, вже звикли, що до нас нікому немає діла, тому всі свої проблеми намагаємося вирішувати самотужки. Дуже дошкульно б’є по нас нестабільність. Строкатість цін. Причому вартість на техніку, добрива, засоби захисту рослин, пальне зростає такими темпами, що здогнати їх аж ніяк не можна. Наприклад, проти відповідного періоду минулого року ціни на запчастини зросли удвічі. Наша продукція теж трохи подорожчала, але ж її в основному продали ще торік. Це тільки великі господарства можуть зберігати зерно, соняшник до того часу, коли вони будуть в ціні. А фермерам здебільшого ніде зберігати вирощений врожай, та ще й гроші потрібні. От і реалізовується майже все після жнив.
Фермерське господарство «Мрія» було створене ще у 1991 році. Тобто одразу ж після розвалу великого господарства. До речі, на території Новоєлизаветівської сільради, до якої входить і Ф/Г «Мрія», нині діє 24 фермерських господарства. І жодного великого сільськогосподарського товариства.
Всі вони виживають, як можуть. «Мрія» серед тих, які вважаються сильнішими. Адже в ній понад 700 гектарів орних земель. Це дає змогу дотримуватися сівозмін. До закриття Червонознам’янського цукрового заводу тут і цукристі вирощували. Сьогодні, крім зернових, соняшнику, кукурудзи вирощують ще й овочі та баштанні культури. Новопетрівські помідори добре відомі у всьому районі. Сьогодні на просапуванні томатів щоденно працює по 25 – 30 осіб. В основному, це люди працездатного віку, які здали в це господарство свої земельні наділи. А впродовж року тут всього сім штатних працівників. Ще двох механізаторів беруть на період проведення польових робіт. Як от зараз, перед жнивами. До речі, як не скрутно живеться дрібним сільгосптоваровиробникам, Олександр Вікторович після минулорічних жнив придбав ще нового комбайна. А два стареньких теж відремонтували. Нині налагоджують перед початком збирання ранніх зернових. До речі, хоч і дощу немає, вони виглядають досить непогано.
На соняшниковому полі провадиться другий міжрядний обробіток.
Сергій Токаренко не здавав своїх паїв нікому. Об’єднавши всі земельні наділи своєї родини, сам обробляє 12 гектарів. Причому теж намагається дотримуватися сівозмін.
– Просто я кожен рік сію іншу культуру. Наприклад, торік у мене були помідори, позаторік – горох, а в цьому році – соняшник.
– Сергій Дмитрович теж стикається з тими ж проблемами, що й інші дрібні землевласники: відсутність набору техніки, дорожнеча пального.
Та, як розповів спеціаліст першої категорії відділу маркетингу продукції рослинництва та тваринництва управління агропромислового розвитку Ширяївської РДА Микола Андрійович Сіваш, придбання пального за пільговими цінами для фермерів досить таки вагома проблема.
– Справа в тім, що ПММ реалізовують досить таки великими партіями. Не менше 5 тонн. Багатьом фермерам стільки не потрібно. До того ж у них і грошей таких немає. Вивчивши таку ситуацію, як один із шляхів розв’язання проблеми, пропонуємо закуповувати партію пального на двох, або трьох фермерів, – ділиться своїми думками Микола Андрійович.
Останнім часом у аграріїв з’явилася ще одна досить відчутна проблема. Про неї повідав керівник фермерського господарства «Ірина» Іван Мокану:
– В цьому році хотіли взяти комбайн, хоча б такий, що був у вжитку, але своїх коштів на його придбання не вистачає. Звернулися до банку по кредит. По-перше, дуже високі відсотки. По-друге, що нас найбільше вразило, кредит пропонують у валюті. В другому місці затребували російські рублі. Не розумію, чому так. Адже ми живемо в Україні, то й кредити мали б видаватися у національній валюті. Тим паче, що комбайн ми хотіли купувати свій, вітчизняний.
У цьому господарстві є два старенькі комбайни. Торік вони ними ще обходилися. А в цьому році до 450 гектарів, які орендують у Ширяївському районі, додалося ще 500, що їм здали в оренду землевласники сусіднього району. Розширювати виробництво теж змушують обставини. Як сказав Іван Іванович, банки здебільшого з тими господарствами, які мають тисячу і менше гектарів орних земель, навіть не бажають працювати. Щоб взяти, скажімо, кредит, треба мати хоча б дві, три тисячі гектарів поля.
Все це породжує нові запитання. Зокрема, таке: «Куди подітися дрібним землевласникам?»
Спілкуючись із цією категорією сільських товаровиробників, неважко зрозуміти, що більшість з них стали фермерами не з власної волі. Безкінечні реформування аграрного сектору економіки зруйнували досить чітку систему сільськогосподарського виробництва, в якій було налагоджено постачання всього необхідного для виробничого процесу і державна закупівля готової продукції. Коли ж все це розвалювалось на очах сільських трударів, багато хто не міг цього витримати. Одні залишали все і йшли шукати щастя в містах. Дехто ще намагався утримувати колективні господарства, змінюючи вивіски. Найсміливіші почали організовувати власні господарства, дуже часто не маючи ні досвіду, ні освіти, ні відповідних знань.
Олександр Вікторович Остапчук, з яким ми познайомилися напочатку, був водієм. А при розпаді великого господарства став фермером. Слава Богу, що він зумів повести так виробництво, що господарство за ці роки не розвалилося, а навпаки зміцніло, його керівник набув досвіду, знань, налагодив необхідні зв’язки. От якби ще й держава хоч трохи підтримувала таких «середняків», то ці сільгосптоваровиробники й далі годували б її.
