Тиждень тому відзначався День художника. Це додатковий привід нагадати суспільству про професію – ні, швидше про духовне покликання художника, – людини, що розкриває свій Божий дар, живучи, часто, не «від зарплати до зарплати», а «від картини до картини» (якщо пощастить). У такий день організація виставок стає закономірним явищем, і традиційно її провадять досить масштабно в виставковій залі Одеської обласної організації Національної спілки художників України (вул. Торгова). Але вже другий рік поспіль заявляє про себе інший вернісаж – у виставковому залі кафедри образотворчого мистецтва архітектурно-художнього інституту Одеської державної будівельної академії (вул. Дідріхсона, 4) –закладу, що у цьому плані лише формує власні традиції.

Тож маємо бажання більше уваги приділити цьому дітищу певної частини одеської інтелігенції початку ХХІ ст., яке, за амбіційним задумом ініціаторів, покликане відродити в Одесі традиції вищої школи 30-х років, ХХ століття, закладені М. Жуком, Л. Мучником, П. Волокидіним та іншими видатними одеськими майстрами. Нагадаємо, що це вже друга подібна виставка за участю викладачів кафедри за останні два роки. Склад учасників, як і минулоріч, за незначним винятком, майже незмінний: Павло Башкатов, Юрій Валюк, Анатолій Горбенко, Дмитро Жижін, Володимир Потужний, Микола Прокопенко, Олександр Риндін та Володимир Соколюк. Усі вони, незалежно від віку, у розквіті своїх творчих сил. Про серйозність намірів засновників кафедри свідчить і запрошення на посаду її завідувача відомого художника, голову ООО НСХУ Анатолія Горбенка. Цей вищий навчальний заклад один із небагатьох, який має власний сучасний обладнаний виставковий зал, просторі аудиторії, що дає можливість студентам опановувати ази мистецтва, спілкуючись водночас з якісними зразками місцевої школи малярства. Про інтерес до згаданої виставки свідчить присутність під час відкриття багатьох одеських художників, членів НСХУ, арт-менеджерів та керівників спеціалізованих навчальних закладів міста, чиї вихованці є студентами архітектурно-художнього інституту, наприклад, дитячої спеціалізованої художньої школи ім. К. Костанді тощо.

Репрезентовані на виставці роботи викладачів є досить різними за стилістикою та манерою письма, бо усі митці – професіонали своєї справи, що мають яскраво виражену індивідуальність і свідомі взятої на себе місії в мистецтві. Вони спраглі розкрити власну природу обдарування, дотримуючись своєї визначеної логіки творчого розвитку. Одні з них обмежуються вивченням і натуралістичним відтворенням природи (Кам’янець-Подільська пленерна серія П. Башкатова), другі прагнуть збагнути її поетичний сенс, знайти ступінь живописного узагальнення (А. Горбенко, Д. Жижін, В. Соколюк, О. Риндін) або ж прагнуть до складнішої рефлексії, авторської інтерпретації та стилізації в межах вибіркової тематики (Ю. Валюк, В. Потужний, М. Прокопенко). Зокрема, Юрій Валюк репрезентував кілька робіт графічної серії, навіяних творчістю Миколи Гоголя та слов“янською міфологією. Окремі з них експонувалися цьогоріч на всеукраїнській виставці в Полтаві з нагоди 200-річчя від дня народження славетного письменника. Цікавим є творчий метод одеського художника, випускника “Греківки” та худграфу: він не обмежується начерками та натурними замальовками, а на певному етапі звертається також до скульптурного відтворення фігурок майбутніх композицій, задаючи їм різноманітні ракурси та освітлення. На його прикладі можна говорити про складний шлях пошуку в мистецтві власного «Я», адже що складніша, освіченіша і вимогливіша до себе особа митця, то вона схильніша до рефлексії, триваліший шлях її до самоідентифікації в мистецтві. І якось прикро було спостерігати надмірне поклоніння офіційного бомонду заїжджій зарубіжній знаменитості (досить кон’юнктурному художнику), що сприймав Україну, і Одесу зокрема, в плані культурному як таку собі «terra incognita».

Вести мову про своєрідний творчий звіт викладачів кафедри неможливо у відриві від самого навчального закладу. Переважна більшість викладацького складу члени НСХУ, що в перспективі збільшує шанси їхніх талановитих вихованців на участь у виставках спілки та роботі молодіжної секції. Митці є переважно гуманітаріями, які продуктивніше виявляють себе, в силу специфіки мистецтва, через образне мислення. Відповідною має бути й програма навчання, бо інакше вона може обмежити доступ до навчального закладу частини талановитої молоді. Ці роздуми можна поглибити за інших умов і в іншій статті.

Ця виставка змушує замислитися й над іншою проблемою – майбутньою затребованістю вихованців кафедри образотворчого мистецтва, реалізацією набутого тут фаху. Адже вже наступного року ми станемо свідками її першого випуску – факт сам по собі знаменний. Він стане серйозним публічним іспитом для студентів і викладачів закладу. Зазначу лише, що в умовах випереджальної техногенної цивілізації Заходу наша вітчизняна освіта має безперечну перевагу – вона зберігає базову реалістичну школу й метод для будь-яких експериментів як живопису й графіки, так і архітектури та дизайну.