До 118-ї річниці від дня народження К.Г. Паустовського

«Тепер вона ніколи не перестане плакати, – сказала батькові старша дівчинка з двома вигорілими від сонця косами.

– Чому?

– Тому що у неї немає більше Франції, – відповіла дівчинка і почала бгати косу.

– Не розплітай косу, відповів батько. – Франція буде».

Слова, винесені у заголовок статті, наспівувала обрусіла француженка мадам Бове, – героїня невеликого оповідання Костянтина Паустовського «Молитва мадам Бове» (1945).

Коли німці вторглися до Франції і був повержений Париж, мадам довго плакала. А наступного літа Німеччина напала на Радянський Союз. Німці налітали на Москву. Важкі бомби падали неподалік від дачі, де жила мадам.

«У цей важкий час вона з ранку до ночі, – пише Паустовський, – клопоталася, їздила до Москви за продуктами, прала, штопала, готувала убогу їжу, шила ватники для солдатів». У цей час вона часто наспівувала сама собі французьку пісеньку «Коли знову зацвіте бузок». На запитання: «Чому ви увесь час її співаєте, мадам?» – вона відповіла: «О, це давня пісенька. Коли треба було терпіти і чекати чогось дуже довго, моя бідна матуся говорила мені: «Нічого, Жанно, не бідкайся, це станеться, коли знову зацвіте бузок».

І мадам дочекалася. Коли навесні 1944 року союзні війська висадилися у Нормандії, вона вигукнула: «Я говорила...Коли знову зацвіте бузок». Вона прикрасила будинок квітами скрізь – на столах, вікнах, на роялі, на підлозі стояли у вазах, у глечиках, тазах гілки бузку. На світанку наступного дня мадам Бове, стоячи на колінах біля відкритого вікна, молилася. Вона шепотіла:«Святая Діво Маріє! Дай мені побачити Францію, поцілувати поріг рідної домівки і прикрасити квітами могилу мого милого Шарля!»

Оповідання було написано у рік Перемоги над фашизмом. А через 65 років у музеї К.Г. Паустовського ветеранам війни вулиці Чорноморської, де розташована установа, разом з подарунками піднесли букети чудового бузку. На літературному вечорі, присвяченому 118-й річниці від дня народження Костянтина Георгійовича, Маргарита Пресіч, акторка Одеського українського музично-драматичного театру ім. В. Василька, урочисто, свіжо і радісно прочитала оповідання «Молитва мадам Бове». Воно стоїть у ряду новел 1942 – 1945 років, що публікувалися у пресі поруч із суворою хронікою війни. Вони розповідають про героїзм, як про народне явище, про людей, котрі в умовах надзвичайного озлоблення, злигоднів, які важко пережити, не впадали у відчай.

За усталеною традицією день народження Паустовського у музеї відзначається у світлі ювілейних дат не тільки його творів, але і ювілеїв письменників, чиї літературні портрети він створив.

У нинішньому травні відзначалося 50-річчя пам’яті прозаїка, поета, перекладача Бориса Пастернака (1890 – 1960) і 70-річчя від дня народження поета Йосипа Бродського (1940 – 1996).

Відомі кілька довірчих листів Пастернака Паустовському, написані у середині 1950-х років. У 1960 році ім’я Паустовського знаходимо у списку людей, які надсилали на адресу уряду листи на захист Йосипа Бродського.

Автором цих рядків була репрезентована ілюстрована виставка – копії фотографій, які дають уявлення про радянський і американський періоди життя Й. Бродського з книжки Л. Лосєва: «Иосиф Бродский: Опыт литературной биографии».

В одній з приміток до цієї книжки є маловідомий факт про причину ненагородження Паустовського Нобелівською премією. Виявляється, що після історії з Пастернаком академія не хотіла нашкодити Паустовському.

Літературознавець, лауреат премії ім. К. Паустовського Валентина Ковач розповіла про життя і творчість Й. Бродського стосовно епохи, її літератури та філософії. Він говорив мовою своєї поезії про світ, віру, про вічне, важливе, високе, визнаючи свободу абсолютною цінністю. Валентина Ковач завершила свій виступ читанням віршів Бродського, у яких закладена його поетична модель світу.

Окрасою програми став виступ артистки Одеської філармонії, лауреата премії ім. К.Г. Паустовського Олени Куклової, яка прочитала листа Йосипа Бродського у «Нью-Йорк Таймс» під назвою «Писатель – одинокий путешественник».

Завершився літературний вечір демонстрацією картин Валентина Барскова, написаних у середній смузі Росії – Мещорському краї, який Паустовський називав найбільш плідним і щасливим для нього.

На полотнах художник зобразив берези, яблуневий сад, квітучу черемху і пишні зарості бузку. І ми сподіваємося, що все хороше станеться з нами, коли знову зацвіте бузок.