Виставка Сергія Римошевського, «Відображення», що відкрилася у галереї «Сады Победы», запрошує глядачів на екскурсію у світ, прихований від звичайного погляду завісою щоденності. Світ, про який багато хто забув або робить вигляд, що не знає.
Одна з картин, «Колесо часу», привернула нашу увагу. Полотно дихає стилем Північного Відродження (XV – XVI ст.) з його зацікавленням до неповторної індивідуальності людини та великою стійкістю середньовічних традицій. Теплі тілесні тони, у яких написане лице героїні, контрастують із холодними тонами сукні та неба. Тут переважає тема окружності, колеса. Вона «звучить» і в дитячій іграшці, і в пасторальній сцені заднього плану.
Основний мотив картини – зміни. Вираз обличчя героїні стає іншим з поворотом Колеса. На зміну щирій цікавості та безпосередності приходить легкий нахил голови та ледве помітна усмішка.
Життя змінюється – про це говорить її сукня, що розвівається на вітрі. Чайки, що летять з нього, символізують розставання із дитячими фантазіями та перехід до дорослого життя. Поділ сукні, як і рукава, стає усе довшим. Руки тепер вже дорослої дівчини одягнені у рукавички і міцно утримують свою «супутницю», образ повернення до спогадів про дитинство. На зміну дитячому банту та білій квітці, символу непорочності, прийшла хустка. Норми суспільної моралі вимагали ховати волосся, якщо це не жінка легкої поведінки.
Вже доросла дівчина стає цікавішою. Дивлячись на картину, можна зосередитися на її обличчі як «вікні» її неповторного внутрішнього світу. Великими розумними очима вона вдивляється в нас. Тут проводиться паралель: обличчя – вікно сусіднього будинку. Після весілля вона увійде до будинку чоловіка, і для сторонніх більше не буде тією дівчиною із відкритим грайливим поглядом. Усе змінюється, незмінною залишиться хмара, що поглядає на світ. Хто прихований у цьому образі, вирішувати глядачам.
Це всього лише одна із багатьох найцікавіших картин, репрезентованих у галереї, яка знайде свого шанувальника.
