Завтра, 15 вересня, Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В.Василька виставою «Г-і-р-к-о!» за п’єсами А. Чехова, В. Маяковського, І. Ільфа та Є. Петрова (режисер А. Бакіров) відкриває новий театральний сезон.
Яскравий, видовищний, сповнений музики, співів, танців, веселий, гомінкий і багатолюдний спектакль, прем’єра якого відбулася наприкінці попереднього сезону, вже дістав визнання одеської публіки. Ще пак! – три весілля за один вечір! На сцені – практично вся трупа театру.
Напередодні хвилюючого вечора відкриття 86-го сезону наш кореспондент Лілія Троян зустрілася з художнім керівником театру народним артистом України Ігорем Равицьким.
– Ігоре Миколайовичу, які надії покладаються Вами на новий сезон?
– Передусім, дуже хотілося б, щоб ми не опускали планку наших вистав. Зберігати їх високий рівень, якість і оригінальність.
Ми випускаємо на рік три вистави, не більше, що в порівнянні з іншими одеськими театрами може здатися незначною кількістю, але, на мою думку, краще менше, але вистави обов’язково мусять бути хорошими, професійними, оригінальними, своєрідними.
Ми далі шукаємо режисерів, котрі були б цікаві для театру, для нашого міста.
Шукаємо репертуар для основної сцени і для експериментальних сценічних майданчиків: «Сцени 38» та «Глядач на сцені».
Найперше наше завдання – гідно відзначити ювілей театру. 85 років – погодьтеся, – визначна дата. 7 листопада 1925 року театр народився. Ми з усією відповідальністю готуємось до цього свята. Запрошую всіх шанувальників нашого театру до нас на ювілейні урочистості 10 листопада 2010 року. Друга подія, котра ми дуже бажаємо, щоб вона успішно відбулася в нинішньому році, – вистава давно забутого у нас жанру, вірніше сказати, того, що дуже рідко йде на нашій сцені, – жанру мюзиклу.
Вже розпочалася робота над п’єсою «Пригоди барона Мюнхаузена в Україні» (назва поки що умовна, робоча), на постановку запрошений молодий, дуже цікавий режисер, композитор і драматург Олексій Коломійцев.
Сподіваємось, що до кінця року, коли ми випустимо виставу (велику за кількістю артистів, зайнятих у ній, за кількістю музичних номерів, складну для постановочної, технічної частини), вона принесе радість, задоволення не лише дітям, школярам середнього віку, але і їхнім батькам. Глядачі, котрі прийдуть подивитися цю музичну виставу, побачать наших молодих артистів, які все вміють: співати, танцювати, грати…
Зараз активно підбираємо репертуар для «Сцени 38», для експериментального майданчика «Глядач на сцені».
Наступний рік – рік ювілею народного артиста України Анатолія Дриженка.
Хочеться відсвяткувати ювілей майстра сцени яскравим, цікавим спектаклем з Анатолієм Миколайовичем Дриженком в головній ролі.
Отож шукаємо режисерів, яких запросимо на постановки, і не хочемо помилитися у нашому виборі.
– У якому жанрі, якій темі, з яким сценічним героєм Ви особисто хотіли попрацювати як режисер-постановник?
– Мені важко відповісти на це запитання конкретно вже зараз. Мені хочеться знайти просто дуже хорошу п’єсу, щоб вона схвилювала мене як людину.
Я – не за механічний, технічний театр, не за театр з холодним носом.
Я – за театр душі, щоб я там міг співпереживати з акторами, з глядачами, щоб ми в цьому театрі зливалися воєдино в якихось певних відчуттях – чи то в радості, чи то в печалі.
Хочу поставити людяну п’єсу, де все це було б можливе.
Але, з іншого боку, мені дуже хочеться знайти яскраву, поетичну, образну п’єсу. Я чому називаю всі ці гучні епітети, тому що не можу зараз не згадати про виставу театру з Якутії, яка була показана в Одесі в межах фестивалю, котрий проходив в російському театрі. На мою думку, це була надзвичайна вистава – «Вєрочка» за А.Чеховим. Знаєте, я давно не відчував, у мене давно не було такого хорошого стану хорошої заздрості, я дивився цю виставу і думав: Боже, який цікавий ключ знайдено, як все і технічно продумано, і сповнено величезною душею. Я співпереживав з артистами, ледве не плакав, був у захваті від образних мізансцен, які були придумані не заради них самих, а для того, щоб розкрити внутрішній стан героїв… і мене захопити цим життям на сцені.
Вдячний організаторам фестивалю за те, що вони привезли цю виставу до нас в Одесу.
Не знаю, як для кого, але для мене вона, ця вистава, стала одкровенням душі, відкриттям, уроком.
Не люблю дивитися і відчувати виставу з холодним носом. Не люблю добреньких вистав. Люблю вистави пристрасні, емоційні, темпераментні, навіть злі, які не тільки мене повинні схвилювати, але й глядача в залі… Спровокувати на співпереживання, навіть на відразу до того, що вони бачать на сцені.
Театр повинен ставити якісь певні питання. А вже вирішувати їх має сам глядач.
– Трупа театру готова до таких завдань?
– Гадаю, готова. Ми разом вже 22 роки. Якщо я готовий, то, гадаю, і актори теж готові.
Ми разом ростемо, вчимося один у одного, дорослішаємо і стаємо глибшими. Трупа театру працювала з різними режисерами. Їй багато чого до снаги.
– Місце театру в житті суспільства… Театр бере участь у політичному житті країни?
– Опосередковано. Театр не повинен бути флагманом, на мою думку, театр має бути поза політикою. Він повинен думати про людські почуття і стосунки між людьми. Займатися вихованням душі. І нести відповідальність за душі людські.
– Які проблеми у театру сьогодні, окрім фінансових?
– Проблеми матеріального порядку. Театру хотілося б мати свій власний гуртожиток, щоб молоді актори там могли б жити по-людськи.
Крім того, малосімейний гуртожиток, щоб можна було б запросити в трупу акторів старшого віку. На сьогодні нам бракує акторів старшого покоління.
Ще проблема: в 2006 році театр набув статусу «академічного», але і досі не вирішене питання про фінансування згідно зі статусом.
Ще проблема: в театрі – холодно. Через відсутність нормального опалення в зимовий період ми не можемо грати деякі вистави. Наприклад, «Сон літньої ночі», та і деякі інші.
Зрозумійте мене, ми дуже хочемо відчувати себе театром, який потрібен в цьому місті, потрібен не лише глядачам, а й тим, хто стоїть при владі…
– Побажаємо ж театру імені В. Василька щасливого плавання! Цікавих вистав і багатолюдних залів, і розв’язання всіх наявних у колективу проблем!
