Інакше із кризи не вибратися

Найвищі посадовці держави знову заговорили про продовольчу безпеку України. Цього разу йдеться про тваринницьку продукцію. Адже, наприклад, виробництво молока покриває лише 44 відсотки мінімальних потреб громадян, м’яса – 62 відсотки.

Про це йшлося й на обласному семінарі з питань стану та перспектив розвитку тваринництва, який вів заступник голови облдержадміністрації А.Г. Новаковський. З основною доповіддю виступив начальник Головного управління агропромислового розвитку ОДА В.І. Панчишин.

Горезвісна аграрна реформа призвела до того, що в країні сталося чотириразове скорочення поголів’я худоби та птиці.

Порівняно з 1990 роком, поголів’я корів на Одещині поменшало в 3, 5 раза, свиней – у 2,5 раза, птиці – в 3,7 раза, овець – у 2 рази.

Сьогодні більше половини агропідприємств взагалі не тримають якої-небудь живності, а четверта їх частина – лише лічене поголів’я великої рогатої худоби.

У таких районах, як Мико­лаївський, Балтський, Татар­бунарський, Савранський, Кодимський, у господарствах корів взагалі немає або значиться кілька десятків.

Звідки взятися м’ясу у Фрун­зівському, Савранському, тих же Татарбунарському та Миколаївському районах, де знищили останні свиноферми?

Винятки становлять тільки два райони – Біляївський і Березівський, де аграріям навіть удалося наростити поголів’я всіх видів тварин.

Думаєте, це фальшива тривога? Мовляв, досить зазирнути до супермаркетів або побувати на ринках, щоб переконатися: названі продукти є в надлишку. Так, є. Але хто їх виробляє? Сметана – з Миколаєва, кефір – із Черкас, ряжанка – із Дніпропетровська тощо. А м’ясні продукти здебільшого імпортні і, як то кажуть, далеко не першої свіжості.

Але повернімося до наших баранів. Аграрна «по­літика» призвела до того, що всі 19 років тваринництво було нерентабельним. Це пояснюється й ціновою ситуацією на ринку, і відсталою технологією ведення галузі, і низькою продуктивністю поголів’я тощо.

Як же зарадити кризовому становищу, що склалося? Учасники семінару визначили два напрями подальшого розвитку галузі. По-перше, слід цілком зберегти наявні тваринницькі ферми з перспективою їх подальшої реконструкції.

Наведемо гідні приклади. Скажімо, ТОВ «Агрофірма «Маяк» Березівського району (керівник – Герой України З.М. Гришко) тримає 620 корів. Минулого року тут надоїли 2268 т молока, або по 4,804 кг на корову. Отримано 2,6 млн чистого прибутку, а рентабельність склала 47 відсотків.

У СТОВ «Агрофірма «Петро­долинська» Овідіо­польського району (керівник Д.А. Мату­ляк) досягли майже таких самих результатів і довели рентабельність виробництва молока до 37 відсотків.

А в СВК «Агрофірма «Дніст­ровська» Арцизького району (керівник – І.В. Кістол) молочне господарство також рентабельне. Хоча, як відомо, тут, головним чином, займаються виробництвом м’яса. У свинокомплексі утримується 9200 голів свиней, і тут домоглися рентабельності 21,8 відсотка, а прибуток склав майже два мільйони гривень.

Є чого повчитися й у госпо­дарстві «Авангард-Д», де й проходив семінар. Його молода керівниця Вікторія Добрянська пояснила, що в них рентабельні й виробництво молока, і виробництво м’яса. Чим не приклад для наслідування?

Істотний внесок у вироб­ництво тваринницької продук­ції робить і приватний сектор. Але він теж потребує чималої підтримки. Особливо щодо кредитування та організації кооперативів зі збору та реалізації продукції.

Всі ці моменти враховано в програмі «Тваринництво Одещини-2011 – 2015», де передбачено щорічне фі­нансування в обсягу 10 млн гривень. Кошти підуть на здешевлення вартості племінних ресурсів молодняка всіх видів худоби та птиці, на інші першочергові потреби.

І все-таки, відзначили учасники семінару, вживані заходи потрібного результату не дадуть. Про що свідчать і багато які перелічені раніше факти.

Тому головне зусилля треба робити у створенні великотоварних тваринницьких комплексів із сучасними технологіями утримання поголів’я та виробництва продукції. Йдеться про будівництво молочно-товарних ферм на 1000 і більше голів корів, свинокомплексів на 25 – 30 тис. голів свиней, птахофабрик на один мільйон курей-несучок, вівцекомплексів на 5 – 10 тис. голів овець.

Це не чергові прожекти, а реальні плани. Уже передбачено державні кошти для 50-відсоткового здешевлення будівництва таких об’єктів. А в регіональній програмі закладено ще 15 – 20 млн гривень для покриття частини оплати за отримані кредити. До цієї роботи вже долучилися й багато які інвестори.

Зокрема, будується свинокомплекс на 24 тис. голів у ТОВ «Агропрайм Холдинг» Болградського району. А ТОВ «Арцизька м’ясна компанія» будує комплекс на 18 тис. голів свиней. Уже побудований вівцекомплекс на 10 тис. голів у ТОВ ВНФ «Бородіно-А» Тарутинського району.

Іде реконструкція молочного комплексу у згаданій вже агрофірмі «Петродолинська» з доїльним залом на 500 корів. Змінить свій вигляд і Комінтернівська птахофабрика, де річний обсяг виробництва сягне 900 млн яєць.

Водночас слід берегти та збільшувати те, що зберегли господарства й приватний сектор. Держава частково компенсує вартість придбаної племінної худоби та птиці. Коштом бюджету буде здешевлено витрати на будівництво й реконструкцію молочно-товарних ферм та інших тваринницьких комплексів тощо.

Дуже хочеться вірити, що так воно й буде. Інакше із кризи не вибратися. І питання виробничої безпеки стануть іще відчутнішими для громадян країни.

Степан СЕРБІНОВ,«Одеські вісті»

Відтепер є надія…

Попри безліч проблем, які дово­диться долати керівникам сіль­сь­ко­господарських підприємств, одне з наймолодших фермерських господарств району – «Туманове» – впевнено робить свою справу – вирощує непогані врожаї, успішно вирішує соціальні питання села і головне – дбає про розвиток такої важливої галузі, як тваринництво. Для чималенького населеного пункту Павлівки, де базується господарство, це дуже важливо, адже відомо: є сільськогосподарське виробництво – є село!

Сьогодні у Павлівці все нагадує ко­лишні добрі часи існування колгоспу. Збережено тваринницькі приміщення, зерносховища, гарман і навіть контору. Це сталося тому, що в діяльності агроформувань, які в різні роки працювали в селі, безпосередню участь брала колишній голова колективного сільгосппідприємства, місцева жителька Надія Семенівна Козак. Зазвичай на павлівській землі виявляли бажання трудитися заїжджі люди, тож жінці, як одній з найавторитетніших, довіряли відповідальну справу керуючої процесом. Були різні часи, різне ставлення орендарів до землі та до людей праці, але незмінним залишалося одне – основна матеріальна база господарства повинна бути збережена.

Два роки тому чоловік Надії Семенівни, Олексій Валентинович Трущенко, увійшов до числа засновників фермерського господарства «Туманове», яке створили на базі колишнього товариства з обмеженою відповідальністю. Попередні господарі стали допускати затримки у виплаті заробітної плати, менше уваги надавали виробництву, селу. Щоб не допустити повного занепаду, було вирішено взяти все у свої руки. Почали з площі у 180 гектарів, засіявши її ярим ячменем. Потім місцеві жителі довірили Трущенку майже всі свої паї. Сьогодні це понад дві тисячі гектарів. Люди з розумінням ставилися до труднощів, які виникали на перших порах становлення фермерського господарства. Вони вірили словам Олексія Валентиновича, що незабаром обов’язково з’являться нові робочі місця. Треба лише почекати.

– Ми дуже вдячні односельцям за підтримку наших починань, за те, що, як модно нині говорити, дали нам кредит довіри, – говорить Олексій Трущенко. – Зараз у господарстві працюють 43 трудівники, котрі обробляють землю, доглядають 30 корів і стільки ж – молодняку. Плануємо нарощувати поголів’я великої рогатої худоби і закупити племінних телиць. Шкода, що не маємо можливості отримати для цього банківський кредит, оскільки у нас замало обігових коштів. Та гадаю, що незабаром цю проблему зможемо вирішити.

– Олексію Валентиновичу, чому Ви вирішили зайнятися тваринництвом? Адже всі говорять, що це невигідна справа, яка, окрім клопоту, нічого не приносить.

– Знаєте, практика показує, що розвивати молочний бізнес можна і треба: у країні відчувається гострий дефіцит молочних продуктів, а ресурси і можливості українських виробників не використовуються на повну потужність. Візьмемо для прикладу наше господарство. Ми маємо чотирирядний корівник, утримуємо по три охоронника, їздових, доярок, зоотехніка. Ці ж люди могли б доглядати не 60 голів великої рогатої худоби, а всі 200. До того ж у нас є великі пасовища, в достатній кількості заготовлено сіна, соломи, силосу, зернофуражу. Звичайно, отриманих за здане молоко грошей не вистачає для розвитку справи, але як обігові кошти вони дуже нас виручають.

Іноді неприємно слухати деяких своїх колег про те, що розвитку тваринництва заважає його нерентабельність, – далі говорить мій співрозмовник. – Ясна річ, набагато швидше й легше виростити товарні соняшник і пшеницю. Цим переважно і займаються нинішні орендарі та фермери. Ніхто не хоче вкладати працю і гроші у тваринництво. Але багато хто при цьому забуває, що протягом року саме реалізація молока дає «свіжу копійку», у той час як продукція рослинництва носить сезонний характер. Ферма приносить непогану виручку, яка йде на сплату податків, послуги енергоносіїв та інше. Ми забезпечуємо своїх односельців постійною роботою. Так, я згоден, прибуток у тваринництві менший, ніж у галузі рослинництва. Але це швидше не економічний фактор, а соціальний. У селі, де зникає ферма, завтра може не залишитися і сліду від населеного пункту. Такий закон життя. Нам не хочеться, щоб подібна доля спіткала рідну Павлівку.

Справді, люди в селі тішаться, що мають де попросити допомоги у вирішенні тих чи інших проблем. Якщо треба, можуть замовити транспорт для перевезення якихось вантажів, при цьому платять тільки за пальне. Діти з дитячого садочка та школи щодня безкоштовно мають до столу свіже молоко. Оплачує фермерське господарство і шкільні рахунки із водозабезпечення. А скільки надавалось одноразової матеріальної допомоги, фінансової підтримки для проведення різноманітних розважальних сільських заходів ніхто й не рахував. Багато людей вже звикли, що в разі потреби завжди можуть розраховувати на допомогу ФГ «Туманове». Тому й підтримали на останніх місцевих виборах кандидатуру Надії Семенівни Козак, обравши її в депутати районної ради. Відтепер є надія, що проблеми одного з найвіддаленіших населених пунктів будуть доноситися до керівників районного рівня оперативно, зі знанням справи та володінням ситуацією, як то кажуть, ізсередини. А існування бодай невеликого фермерського господарства з підтримкою з ра­йону – це впевненість людей у завтрашньому дні, у тому, що їх село житиме і розвиватиметься.

Олена ХАРЧЕНКО,власкор «Одеських вістей»,Фрунзівський район