Люблю ламати стереотипи
Всі ми, так чи інакше, підлягаємо впливам стереотипів. Ну, наприклад, довгонога блондинка асоціюється в умах мас, у найліпшому разі, з кумедною наївністю та обмеженістю. Побачивши мініатюрну тендітну дівчину, ми, скоріш за все, не ризикнемо припустити, що вона здатна зібрати довкола себе активних молодих людей і організувати їх для якого-небудь заходу. І вже точно навряд чи уявимо енергійну аспірантку, розумницю та красуню, щоб вона співала в церковному хорі.
Сьогодні в гостях у «Сузір’я Дружби» дівчина, яка любить і вміє ламати стереотипи – Тетяна Югай-Смілянська. Наша героїня закінчила Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, навчається в аспірантурі, організовувала в Корейському культурному товаристві молодіжні акції, вечірки та інші заходи.
– Тетяно, корейці, народ Сходу, завжди були цікаві представникам інших етносів. А Вам національність заважала чи допомагала в житті?
– У дитинстві, звичайно, чула дражнилки. Але я вже тоді могла себе захистити і ставила кривдників на місце. Не можу сказати, що сьогодні відчуваю якийсь дискомфорт. Одеса – багатонаціональне місто, і ніхто тепер не дивується, побачивши на його вулицях корейців.
– Ваша родина дотримується національних звичаїв, традицій?
– Безумовно. Звичайно, вони зазнали деяких змін у зв’язку з тим, що вже третє покоління нашої родини живе на українській землі.
Весільні обряди корейців докорінно відрізняються від звичних для вас церемоній. Я не раз була на весіллях у одеських однолітків. Зазвичай вони розвиваються за одним сценарієм: викуп нареченої, конкурси тощо. У нас же все по-іншому. На корейському весіллі до обряду вінчання нареченим заборонено посміхатися. Це вважається недобрим тоном.
– У вас є молодий чоловік?
– Так, його звуть Андрій. Він теж кореєць.
– А весілля ви плануєте в корейському стилі, чи все-таки хочеться веселого, слов’янського?
– Я гадаю, моє свято не буде схоже на жодне весілля, на яких мені доводилося бувати. Я планую взяти деякі елементи зі звичаїв свого народу і, звичайно, зі слов’янських обрядів. Але скликати на весілля величезну кількість людей, яких я кілька разів у житті бачила, точно не буду.
– Розкажіть про свої захоплення.
– У дитинстві займалася латиноамериканськими танцями. Уже десять років співаю у хорі при церкві.
– Дивне, не приховаю, і гідне заняття. А як реагує на нього ваше оточення?
– Розумію, що молоді люди нині відвідують якісь пафосні заклади, модні виставки.
А я люблю ламати стереотипи. От люди й дивуються тому, що молода дівчина відвідує церкву. Більше того, знаходить це заняття цікавим.
Чомусь звикли вважати, що людина істинно віруюча – це замкнута особистість зі страдницьким виразом обличчя. Просто варто озирнутися навколо, і тоді ви побачите, що тепер все по-іншому. Ми, молодь, не дивні, а просто нові люди із зовсім іншою філософією життя.
– Президент «Корейського культурного товариства Одеської області» Едуард Кім назвав вас молодіжною лідеркою організації. Які якості, на вашу думку, мусить мати людина, що веде за собою інших?
– Я розрізняю номінального і реального, справжнього лідера. Останній не тільки вміє організувати людей для певної дії, але й бере на себе відповідальність за наслідки. На жаль, дуже часто лідери виявляються лише організаторами, а відповідати не хочуть. Я намагаюся діяти так, щоб люди не вважали мене безвідповідальною.
– За освітою Ви психолог-практик. А трудитеся в рекламній агенції. Немає бажання попрацювати за фахом?
– Не можу сказати, що працюю не за фахом. Те, чого мене навчили в університеті, дуже допомагає в розробці іміджевої реклами. Без знання психології не обійтися при виконанні солідного замовлення, в межах якого ми досліджуємо референтну групу. Можна створити ідеальну рекламу для домогосподарок, де будуть наявні всі правильні рекламні елементи. Але якщо це реклама гайкового ключа, то всі зусилля, самі розумієте, будуть марними. Я, звичайно, перебільшую, але те, що теоретичні знання дуже допомагають на практиці, – незаперечний факт.
Більше того, тема моєї дисертації – «Вплив стереотипів мислення на укладання піар-технологій». І всі свої наробітки я можу одразу підтвердити або спростувати, провівши дослідження.
– Ви активна, гарна молода дівчина. Чому саме психологія так вас зацікавила?
– Мене з дитинства захоплювала ця наука. Я давно хотіла стати психологом-криміналістом. Але не склалося, хоча я досі цікавлюся цією галуззю психології, читаю книжки про відомих злочинців. Не думаю, що зараз відкрию Америку, але цілком згодна з думкою, що маніяків, убивць, злодіїв створює саме суспільство. Взяти, наприклад, Андрія Чикатила. У своїх злочинах цей маніяк відтворював жорстоке поводження з ним рідних і однолітків.
Тому хочу, щоб кожен із нас передусім звертав увагу на своє поводження в суспільстві та вдома. Можливо, тоді й жорстоких людей буде набагато менше.
Єва КРІСТІНІНА
Традиції
Коваль свого щастя
Яку подію більшість із нас вважає найголовнішою та найнезабутнішою? Звичайно, народження дитини. Появу на світ спадкоємця або спадкоємиці святкують усі люди, поза увагою до національної приналежності.
Перший день народження нащадка корейці вважають однією з найголовніших подій у житті (дорівнятися до неї за важливістю може тільки «хвангаб» – 60-річчя). Тому батькам потрібно зважити на кожну дрібницю, починаючи від запрошення гостей й аж до сервірування столу.
Одяг іменинника мусить бути яскравим, чепурним. Його або купують, або шиють спеціально до дня народження. Сьогодні віддають перевагу яскравому національному одягу «ханбок», що міниться всіма кольорами веселки. Відзначимо й таку особливість дитячого вбрання, як різнокольорові рукави.
На столик причинника урочистості неодмінно ставлять: три чашки відбитого хліба (виготовляється з особливого сорту рису, що зветься «чальб сарі»), чашку гороху або квасолі, чашку рису, книжку, ручку або олівець, нитку, гроші. І ще – ножиці та голку для дівчаток, меч або стріли для хлопчиків.
У старовину корейці одухотворяли кожен предмет довколишнього світу. Тому вважалося, що вибір дитиною предмета, який лежить перед нею на столі, визначить її подальше життя. Ось такий коваль власного щастя.
Наприклад, карапуз вибрав ручку. Це означає, що в майбутньому він неодмінно стане письменником або художником. Якщо маля потяглося по чашку відбитого хліба – заживе у статку, ні в чому собі не відмовляючи. Обрана чашка квасолі вказує на те, що дитина буде не дуже заможною, але чесною та веселою людиною. А якщо вже маленький чоловічок стягнув зі столу гроші, то бути йому заповзятливим, в усьому йому таланитиме і, звісно, буде він багатий.
Після того, як іменинник «обере свою долю», гості починають класти на стіл гроші, іграшки зі словами побажання здоров’я й багатьох років життя. Після «прийняття столу» маленьким причинником урочистості батьки запрошують усіх покуштувати вишуканих страв корейської кухні. Частування триває цілий світловий день, до останнього гостя.
Тим, у кого є вдома діти віком до одного року, неодмінно посилають гостинці та їжу зі столика іменинника з побажаннями справити річницю. Вважається, що якщо поділитися їжею в цей день, то у дитини буде щасливе життя.
Кухня
Одна з найдивовижніших і найзагадковіших
Ці слова – про корейську кухню. Рецепти, якими користуються корінні корейці, йдуть із глибини сторіч і повсякчас удосконалюються. Представники цієї національності знають безліч різних секретів приготування страв, але, на превеликий жаль, вони поширюються по світу дуже повільно.
До корейської кухні близькі китайська та японська. Корейці, як і інші народи, готують страви з м’яса, птиці, овочів. І дуже люблять рис, готують його в різних виглядах. Також вживають багато гострої їжі, і головною спецією вважається перець червоний. Популярні в корейців і супи, приготовлені за різними рецептами.
Кухня корейського народу немислима без кімчі. Є два основні способи приготування цієї страви з пекінської капусти. Перший – заготування кімчі на зиму у великій кількості. У цьому разі використовується капуста, яка дозріває наприкінці жовтня. Другий – приготування «швидкого» кімчі, тобто не для тривалого зберігання. Для цього беруть капусту, що дозріває навесні та влітку.
Отже, розпочнімо приготування «швидкого» кімчі. Для цього нам будуть потрібні:
1. 2 великі качани пекінської капусти, 1 чашка солі, 2 літри води.
2. 2/3 чашки червоного меленого перцю, 1 східна груша, 1 ріпчаста цибулина.
3. 4-6 столові ложки чавленого часнику, 1 столова ложка чавленого імбиру, 2-3 столові ложки солі, 1 столова ложка цукру, 1/2 чашки витяжки з анчоусів, 1/2 білої редьки (дайкон), 2 пучки зеленої цибулі.
Капусту треба трішки промити, розрізати вздовж на дві частини, вирізати качанці, потім занурити у воду. Далі беремо сіль грубого помелу й рівномірно розподіляємо між листками. Відриваємо 3-4 великі листки капусти й теж солимо. Вони будуть нам потрібні пізніше. Качани кладемо до посудини, заливаємо водою. Ставимо на засолення приблизно на 6-8 годин. Після цього капусту потрібно добре промити й відкинути на друшляк на 30 хвилин.
Тепер займемося заправкою. Для початку приготуємо рисовий відвар. Беремо дві столові ложки рисового борошна (чапсаль кару) і чашку води. Борошно слід розвести холодною водою і влити розчин до невеличкої кількості киплячої води.
Редьку та грушу нарізаємо соломкою, зелену цибулю ріжемо на частини довжиною 5 см, ріпчасту цибулю – тоненькими півкільцями. Часник та імбир потрібно подрібнити. Потім додати перець, витяжку з анчоусів, цукор, клейстер.
Суміш додаємо до нарізаних овочів і перемішуємо. Даємо постояти приблизно хвилин 30.
Отриманою сумішшю треба рясно промастити кожен листочок капусти, щільно скласти півкачан, потім взяти найдовший листок і акуратно обв’язати навколо й покласти до контейнера. Коли все буде вкладено, взяти ті листочки, які ми приготували заздалегідь, і накрити зверху. На добу залишаємо контейнер при кімнатній температурі (має виділитися сік), потім ставимо до холодильника днів на три. Перед вживанням кімчі можна нарізати шматочками довжиною 2,5 см.
