(Продовження. Початок у номерах за 15, 17, 19, 22, 24, 26 і 29 березня 2011 року)
Сумні висновки і прогнози
Якщо Каддафі виявиться вірним традиціям свого народу і вирішить боротися до останнього подиху разом з лівійцями, НАТО і його злочинні проекти потонуть в болоті сорому.
Фідель Кастро
За усієї пошани до видатного революціонера і живої легенди Фіделя Кастро, я сумніваюся, що ініціаторам варварського нападу на Лівію відоме відчуття сорому. Останнім часом на міжнародній арені ми спостерігаємо немало прикладів колективного безумства, що прикривається резолюціями ООН та деклараціями про захист демократичних цінностей, але події навколо Лівії демонструють, що міра неадекватності провідних західних лідерів наближається до критичної позначки. Справді, ще ніколи країна з шестимільйонним населенням не ставала жертвою такої жорстокої атаки із застосуванням сотень літаків, десятків військових кораблів, атомних підводних човнів, авіаносців і крейсерів. І як кубинці 50 років тому, сьогодні лівійці повторюють: «Patria о Muerte» («Батьківщина або смерть»).
У 1986 році, під час першого нападу США на Лівію, професор Джорджтаунського університету У. Панеман відзначав: «Вочевидь, нескладно скинути військову диктатуру, що спирається на меншість, проте важко скинути режим, очолюваний пророком». Кожен з нас може ставитися до Каддафі по-різному. Багато хто звинувачує Каддафі в автократії, узурпації влади, хоча формально він не посідає жодних офіційних постів у своїй країні. Багатьом не подобаються його погляди, епатажність, ексцентричність, екстравагантність і неординарність. Але чому він має бути таким же сірим, примітивним, непоказним і недалеким, як лідери деяких країн, які зараз проти нього воюють? І взагалі, ідеальних лідерів не буває, і Каддафі не виняток. Чому особиста неприязнь до Каддафі має бути приводом для війни проти нього? За яким правом західні лідери вирішують замість лівійського народу, що Каддафі повинен зректися керівництва?
Практично з самого початку лівійської кризи деякі лідери західноєвропейських країн стверджували, що застосувавши силу проти бунтівників, Каддафі втратив легітимність і услід за Н. Саркозі визнали легітимність бунтівників і їх тимчасового «уряду», не маючи для цього ніяких правових підстав. У випадку, якщо Захід піде до кінця у своєму безумстві і усуне Каддафі, заздалегідь перетворивши країну на руїни і знищивши тисячі лівійців, то про яку легітимність нинішнього тимчасового «уряду» може йти мова, якщо він прийде до влади на багнетах НАТО і на руїнах Лівії?
У ці дні вирішується доля не тільки Каддафі, але і створеної ним Лівійської Джамахірії. Найближчі тижні і місяці покажуть, наскільки його революційні ідеї оволоділи масами і чи зможуть ці маси захистити свого лідера, себе і свою країну. Вирішальним чинником розвитку ситуації будуть масштаби підтримки Каддафі з боку лівійського народу, а також масштаби втручання Заходу у внутрішній лівійський конфлікт та його підтримки бунтівників. Режим Каддафі може впасти лише в результаті наземної військової інтервенції, коли тисячі натовських солдатів будуть кинуті на захоплення однієї людини – Муаммара Каддафі, який був не тільки керівником, але і символом Лівії упродовж 40 років. Якщо це станеться, то це буде трагедія не тільки для Каддафі, але і для всього лівійського народу, оскільки навіть у разі усунення Каддафі народ залишиться поділеним на прихильників і супротивників джамахірійського устрою, що може спричинити якщо не новий виток громадянської війни, то, в кожному разі, напруженість і політичну нестабільність в лівійському суспільстві на багато років.
Що більший тиск США та їхні союзники за коаліцією здійснюватимуть на Каддафі, то більшу послугу вони йому нададуть, створюючи йому ореол борця проти «американського імперіалізму». Що довше протримається Каддафі, то більшу моральну і політичну поразку зазнають Б. Обама, Н. Саркозі, Д. Кемерон і в цілому ЄС та НАТО. На наш погляд, авантюра проти Лівії не залишиться без наслідків для її ініціаторів. Вже сьогодні партія Н. Саркозі потерпіла поразку на місцевих виборах у Франції. А президентські вибори 2012 року не за горами. Не потрібно бути особливо великим віщуном, щоб спрогнозувати їх результати для Н. Саркозі. Але якщо документально підтвердиться інформація про те, що він справді отримав мільйони доларів від Каддафі на свою виборчу кампанію, то імпічменту йому не минути. Не уникнути проблем і Б. Обамі. Американські конгресмени загрожують йому імпічментом за те, що він ухвалив рішення про участь США у військовій операції проти Джамахірії, не заручившись заздалегідь схваленням Конгресу. Шанси нинішнього глави Білого дому бути переобраним на другий термін нестримно зменшуються.
Лівійська трагедія стала нелегким випробуванням для Європейського Союзу, оголивши всі його внутрішні проблеми, головною з яких є хронічна відсутність консенсусу з нагальних питань міжнародного життя, нескінченна боротьба за лідерство всередині Союзу, навіть ціною розв’язування агресії проти суверенної держави. На прикладі провідних країн Західної Європи – Франції і Німеччини – сьогодні ми бачимо абсолютно різні оцінки і підходи до ситуації в Лівії, хоча в негативній оцінці агресії США та їхніх союзників проти Іраку у березні 2003 року вони були єдині. Але тоді Президентом Франції був Жак Ширак, якого в Україні пам’ятають і люблять.
Якщо до лівійської трагедії українці переважно сприймали Євросоюз як щось ідеальне і безгрішне, то зараз лубкова картинка ЄС значною мірою потьмяніє і змусить їх критичніше сприймати деколи зарозумілі повчання брюссельських бюрократів про те, що для України «добре» і що «погано».
Враховуючи значну роль і місце ісламістів у складі лівійської опозиції, немає гарантій того, що новий режим в Лівії буде менш авторитарним, стабільнішим і демократичнішим, як і немає гарантій, що він буде прозахідним чи проамериканським, незважаючи на потужну підтримку Заходу – політичну, військову та економічну. Тому, надаючи допомогу і підтримку лівійським бунтівникам, західні лідери не відають, що творять, – яку «скриньку Пандори» вони відкривають.
