Напередодні Дня Держав­ного прапора України я намагалася дізнатися під час спілкування з березівцями, як вони ставляться до державних символів. Такі розуміння та ставлення людей до Державного прапора і його використання дуже різняться. Є патріоти своєї держави, для яких це символ країни, що втілює національну єдність, честь і гідність, традиції державотворення, історію та сьогодення. До цієї категорії належить більшість держслужбовців, школярів, ветеранів та людей похилого віку. Хоча нині й не часто можна зустріти піднятий Прапор на приватному будинку, але все ж поодинокими такі випадки не назвеш. Так, березівець, ветеран праці Михайло Якович Мороз на державні свята завжди піднімає Державний прапор над своєю оселею. Він вірить у свою державу, уболіває за її долю та намагається бути прикладом для молоді.

Особливого значення набуває використання Державного прапо­ра при проведенні офіцій­­них заходів. Керівник апарату Березівської райдерж­адміністрації Людмила Не­домовна надає державній символіці особливого значення, цього ж вона вимагає і від керівників організацій та служб району. Людмила Іванівна зазначає, що передусім Прапор повинен бути охайним, а для цього полотнище час від часу необхідно оновлювати. Вона як держслужбовець і як патріот вбачає потребу виховувати у наших громадян шанобливе ставлення до державної символіки.

– На жаль, люди часто не дотримуються правил етикету щодо прапора чи то через необізнаність, чи то через недбалість. Це негативно впливає на імідж району, як і держави в цілому, а в деяких випадках може розглядатися і як прояв неповаги до символіки», – підкреслює керівник апарату.

Під час підняття Прапора на урочистостях, каже, Л.І. Недомовна її переповнюють почуття гордості та віри у славне майбутнє нашої країни.

У нашому суспільстві є такий тип людей, які байдуже ставляться як до символіки, так і до державних справ взагалі. Зустрічаються й незадоволені громадяни. Вони вважають, що в усіх їхніх негараздах винна держава, бо вона не може забезпечити своїм громадянам гідні умови життя, які давали б привід пишатися нею. Та виникає запитання який внесок зробив кожен з цих людей у розвиток та становлення своєї Батьківщини? Так, наша країна ще розвивається і після кризи обов’язково настане розквіт, як після дощу завжди світить сонце. І якби кожен українець був патріотом, з теплими почуттями до своєї країни, як дитина, яка любить свою матір незалежно від того, що вона їй спроможна дати, то відродження відбувалося значно б швидше.