Село Шевченкове має славну історію. Золотою сторінкою у ній вписана перша в СРСР МТС. Про справи та здобутки машиннотракторної станції знали по всій неосяжній країні. Нині від тієї слави лишилися тільки документальна література, кінострічка, рядки в енциклопедіях і підручниках та спогади очевидців тих подій.
На в’їзді до Шевченкового гостей зустрічає символ колишньої слави – постамент із силікатної цегли у вигляді цифри «1», нагадуючи про першість та славне минуле села, яке розквітало на очах у його мешканців. Вони досі пам’ятають всі деталі його розбудови та занепаду. З часу заснування МТС минуло понад вісімдесят років. У 1978му було побудовано СТО, котельню для централізованого опалення села, нову школу, амбулаторію, дитячий садок, три двоповерхові будинки і навіть очисні споруди.
Сьогодні можна лише уявити тогочасну міць інфраструктури села. Віра Петрівна Ободянська все життя вчителює. Вона й досі не може збагнути, як могли статися такі негативні зміни. Її весь час хвилюють питання: «Хто у цьому винен? Хто і коли відповість за ті руїни, які утворилися за роки незалежності?» Її чоловік працював токарем. Жінка до дрібниць пам’ятає, ніби це було вчора, як функціонувала кожна ланка того потужного господарства: цехи, їдальня, двоповерховий магазин, дві пекарні, олійня тощо. Духмяні запахи смаженої олії та свіжого хліба розносилися по всьому селу.
Будинок культури, заснований у 1928 році, є ровесником машинотракторної станції і, на відміну від останньої, поки що зберігся. Але, на жаль, будівля у плачевному стані. Востаннє стіни цього титана, в якому розміщуються не лише осередок культури, а й сільська рада та бібліотека, пам’ятають ремонт до 50річчя МТС.
Тепер перед очима постає страшна картина величної колись споруди, де прогнилі балки тримаються завдяки підпоркам та раз по раз обвалюється стеля і за цим «спостерігають» розвішані на стінах почесні грамоти від перших осіб Радянської держави. Над тим, що робити з таким непід’ємним спадком, Шевченківський сільський голова Наталія Стокич замислилася, очоливши громаду. Капітальний ремонт даху вкрай потрібен, але звідки взяти такі кошти?
Звісно ця проблема, як і інші, не залишається поза увагою голови Березівської райдержадміністрації Василя Арнаута. Заїхавши до сільради разом з депутатом районної ради Віктором Желіховським, Василь Петрович зазначив, що передусім необхідно виготовити проектнокошторисну документацію, щоб у цьому році знайти кошти на ремонт даху, який вбереже від руйнації будівлю та гарну велику залу, де досі провадяться заходи. У сільраді В.П. Арнаут зустрічався з місцевими аграріями та оглянув родючі лани. Керівник ФГ «Олександр», яке входить до числа підприємств, що отримують добру урожайність, Олександр Прус підтримав голову райдержадміністрації та запевнив, що не стоятиме осторонь, а надасть спонсорську допомогу.
Чи вдасться врятувати Шевченківського титана важко сказати. Проте одного разу, в 2008 році, ситуацію вдалося врятувати. Коли через протікання даху відбувся обвал верхніх перестінків, з райбюджету було виділено 55 тис. грн. Зрозуміло, сподівалися на підтримку державного або обласного бюджетів, але допомоги так і не дочекалися. З кожним роком вартість ремонтних робіт зростає, і все тугіше затягується зашморг на надії врятувати цю, колись величну, пам’ятку першої МТС.
Та, мабуть, зарано ще говорити про втрату оптимізму, адже шевченківці вірять у завтрашній день, народжують діточок, старанно навчають їх у місцевій школі. Село має своїх спортсменів, які неодноразово привозили переможні кубки. Промінь надії не покидатиме це село доти, поки його душу зігріватиме пісня. Аматори художньої самодіяльності на чолі з директором СБК Катериною Варчук і художнім керівником Олександром Чабанюком та місцевими поетами – Світланою Киянчук з Чигрина та Нелітою Бородіно з Шевченкового щиро і з любов’ю оспівують свій край.
