Чи відчуваєте ви, що живете у демократичній державі?

Як відомо, під поняттям демократія (грецькою demos – народ та kratos – «влада») мається на увазі політичний режим при рівному впливі учасників на результат процесу або на його істотні стадії.

З демократією, окремі елементи якої були властиві різним племенам ще за тисячі років до н.е., і яка здобула найбільшої популярності, починаючи з 507 року до н.е. в Афінах, де вона протрималася майже два століття, пов’язано багато першочергових цінностей: законність, рівність, свобода, право на самовизначення, права людини та багато інших.

Ці цінності актуальні і для сучасної демократії, ступінь розвитку якої різний у нинішніх державах.

Україна, здобувши незалежність, розбудовує свою демократію, спираючись на її багатовікову практику з урахуванням реалій ХХІ століття. У переддень Міжнародного дня демократії наші кореспонденти зустрілися з читачами «Одеських вістей» і попросили їх відповісти на запитання: чи відчуваєте ви себе громадянином демократичної держави і якою вам бачиться демократична Україна у майбутньому? Публікуємо деякі відповіді.

Вікторія Мартинюк, директорка Будинку культури, с. Осинівка Ширяївського району:

– Скоріше, що так. У нашій країні є визнання рівноправності наявних у суспільстві інтересів, ідеологій, культурних цінностей. Є можливість вільно висловити свою думку. І це важливо. Скажімо так: нас ніхто під вікном не підслуховує і доноси не складає. Народ обирає депутатів усіх рівнів, отож вони від нашого (народу) імені здійснюють керівництво в радах різних рівнів. За часів незалежності діяльність депутата набуває все більшого значення. Скажу на прикладі нашого села, що з кожними черговими виборами жителі відповідальніше ставляться до голосування. Та й обирати ми маємо можливість представників різних партій. Щоправда, хотілося б „чистішої” демократії та відповідальнішої влади на місцях.

Якою я бачу демократичну Україну? Тут треба починати із самої верхівки. Парламент повинен чесно працювати в інтересах народу. Щоби гілки влади не перетягували на себе повноваження та уникали корупції. А також, щоби виконувалися всі демократичні засади, записані в нашій Конституції.

Валерій Осадчук, смт Фрунзівка:

– Якщо спиратися на визначення демократії як влади народу, то частково так, відчуваю. Адже основні засади демократії, такі, як можливість керувати державою напряму, через загальні збори, мітинги, референдуми тощо, чи опосередковано – за допомогою обраних представників, у нас в Україні законодавчо існують і діють. Також в нашому законодавстві добре прописані ідеї та принципи щодо основних громадянських свобод. Але у нашій державі, як і у всьому світі, ідеальної демократії, такої, про яку нам ще в радянські часи розповідали у школі на уроках суспільствознавства, не існує. Скрізь і у всі часи, особливо в перехідний період розвитку, якоюсь часткою громадянських свобод чи правами людини доводилося жертвувати заради інтересів суспільства. Тому ми зараз часто спостерігаємо невідповідність законів один одному, невідповідність дій і вчинків влади при прийнятті якихось рішень основним засадам, які прописані в Конституції. Це й неврахування інтересів якоїсь частини населення при прийнятті законодавчих актів, і неможливість донести думку людей щодо процесів, які ініціює влада.

Демократичну Україну бачу заможнішу, з досконалішим і логічнішим законодавством, з більш відповідальними та законослухняними людьми – і пересічними громадянами, і високопосадовцями. А ще – з міцнішим і розвиненішим самоврядуванням, яке дасть змогу дійсно покращити життя людей. Адже місцева влада краще знає, що потрібно громаді на даному етапі. Згоден з губернатором Одеської області Едуардом Матвійчуком, коли він говорив, що відтепер обласний бюджет буде формуватися «знизу вгору». Не хочеться, щоб, як 20­30 років тому, хтось здалеку вирішував, де будувати дорогу чи місток, скільки коштів потрібно на благоустрій чи новобудову. Потрібно розвивати відкритіше громадянське суспільство, з прозорішим механізмом прийняття рішень. Багато що з цього вже робиться, тому маю надію, що покращення відбудуться і будуть незворотніми.

Яна Вільк, економіст, м. Ко­дима:

– За 20 років незалежності ми спромоглися створити лише острови демократії. Це окремі газети, що обстоюють демократичні засади, це прогресивна молодь, яка долучається до європейської моделі, це громадські організації, які захищають інтереси демократії, згуртовують людей на добрі вчинки, проявляють ініціативу щодо збереження культурних цінностей.

Прояви демократії є і в залученні до культури українського народу і на заході, і на сході України. Прекрасно і творчо це, наприклад, робить Народний автентичний фольклорний колектив «Витоки» із села Загнітків, який свято береже і примножує звичаї, традиції і культуру свого народу.

Саме через культурні цінності відроджуються патріотичні почуття, воля до гідного життя, усвідомлення себе єдиним цілим з усією країною. Потенційними будівниками демократії є громадяни, тобто ми з вами. І наше прагнення створити справді демократичне суспільство, в якому людина не почувалася б приниженою, мала б гідну зарплату і пенсію, могла б нормально відпочити, а медичне обслуговування та освіта були б доступні кожному, потрібно втілювати в життя не декларативно, як це робиться нині, не на папері, а реально. Про це маємо дбати всі разом, на всіх щаблях суспільства.

Тож долучення України до цінностей демократичного світу залежить від багатьох чинників: культурних, економічних, політичних, моральних. Маємо усвідомити, що демократія – це шлях, який веде Україну до розквіту, до єднання і зробить Україну багатою і сильною державою. Але для цього, незалежно від посади, всім нам треба щиро любити Україну.

М. Поршнєв, Татарбунарський район:

– Сьогодні увімкнув телеканал 1+1, а там молоді люди вправляються в умінні жартувати. Як же ріжуть слух їхні непристойні жарти! Про яку культуру, властиву справжній демократичній державі, може йтися? Культура – це один з елементів демократії. Сьогодні і в побуті, і в засобах масової інформації часто манкірують демократією, однак таке можна побачити і почути, що волосся сторчма встає. Демократією треба дорожити, берегти її... А в нас під гаслом демократії деякі чиновники лише компрометують владу...

Цими днями перебирав книжки в домашній бібліотеці. Це ж безцінне джерело знань та мудрості! Але їх ніхто не читає. А з яким трепетом колись їх купували люди!

Якщо сказати коротко та відверто – мені страшно. Зятеві в його 43 роки відмовляють у роботі: старий (?). Онучка з вищою освітою працює не за фахом, а в одному з одеських супермаркетів продавцем. А право на працю – одна з елементарних рис демократичної держави, у якій кожному громадянинові дається можливість реалізовувати свої здібності.

Тож до демократичної держави нам ще дуже далеко. Наблизити б цей щасливий день. Але для цього, вважаю, уряду та нашим народним депутатам потрібно дуже постаратися.

Олена Омельченко, заступник директора з туризму курортного об’єднання «Сонячний берег», сел. Сергіївка, Білгород­Дністровський район:

– Вважаю, що Україна є демо­кратичною країною, і в неї є всі задатки для перспективного розвитку у цьому напрямі. Сьогодні український народ реально одержав цілу низку прав та свобод. Ми можемо вільно висловлювати свої думки, збиратися для протестів та багато в чому впливати на рішення і дії влади. Щоправда, деякі наші співвітчизники зловживають демократією та живуть за принципом – висловлюю свою точку зору. І забувають, що за кожне слово потрібно нести відповідальність. Демократія – це не вседозволеність окремих політиків, які розпускають політичні плітки, чутки, намагаючись посварити народ.

Україна зустріла 20­річчя своєї незалежності з досить високим рів­нем демократії, але вона могла б розвиватися ще успішніше. Гадаю, що вільний розвиток нашої держави серйозно гальмує та глибока криза, яка розпочалася задовго до кризи загальносвітової. Країна наша справді вільна, але була б демократичнішою, якби її не роздирали зсередини в різних ешелонах влади, як на низовому, так і на більш високому рівні. Будемо жити з вірою в те, що зміни на краще настануть у найближчі роки: адже реформування українського суспільства – це не такий вже безболісний процес. І, користуючись нагодою, хочу сказати, що останнім часом в області для територіальних громад багато чого вже робиться: рішення сесій облради виконуються не на папері, а на ділі, сам бюджет – і області, і нашого району –соціально спрямований.

Андрій Потиліко, політолог, журналіст, Ренійський район:

– На мій погляд, в Україні спостерігається апофеоз «демократії» не в її кращому вигляді. Нескінченна гризня за владу між партіями та кланами, між «западенцями» та «східняками». Нескінченний балаган у парламенті. Вічні політичні інтриги та підкилимні ігри. Наступ націоналістичної, а фактично нацистської ідеології, піднесення есесівських посіпак та гетьманів­зрадників у ранг національних героїв… А на цьому тлі – жахлива корупція, загальний правовий нігілізм, деградація економіки, безпросвіт­на злиденність більшості населення, де­мографічна прірва, а простіше кажучи – вимирання…

Іноді хочеться кричати від розпачу: Господи, ну чому так? Чому українська державність, яку нам ось уже 20 років підносять, як здійснення «національної ідеї», насправді обертається скандальним фіаско?

Я вважаю, що справжня біда українців – у самих українцях, а не в горезвісній «руці Москви». Доки, зрештою, ми не почнемо хоч якийсь рух у напрямі національної консолідації на основі інтересів народу, – доти ні про жодну повноцінну незалежну та демократичну державу не може бути й мови. І тут насамперед слово за народними обранцями.

Ігор Лабунський, електромеханік АТС, смт Ширяєве:

– Ми живемо в період становлення нашої країни як правової, суверенної, демократичної держави. Тільки­но відзначили двадцятиріччя незалежності. Більшість українців ще пам’ятає себе громадянами Радянського Союзу і головну рису тих часів – стабільність. Збагнути, що ми отримали більше, ніж втратили, – важко. Знову ж таки переважає ностальгія за стабільністю, хоча й без права голосу. Я 22 роки працюю в цеху № 27 Одеської філії ВАТ «Укртелеком». Роботою задоволений. За весь період жодного разу не було затримок із виплати заробітної плати. Тому в цьому плані ніяких претензій не маю. Довелося мені зіткнутися з органами правосуддя, були непорозуміння з «даїшником». І тут без упередженості справа було з’ясована на мою користь. Вважаю, що це і є прояви демократії стосовно мене – пересічного громадянина.

Все для людини, все заради людини – такою я хочу бачити свою рідну Україну.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті