Добре відпочити, побачити нові цікаві місця, набратися незабутніх вражень можна не лише в закордонних турах, але й на території Одеської області.
– Краєзнавці групи Валерія Нетребського здійснили цікавущу подорож на північ нашої області: до Миколаївського та Любашівського районів, – розповідає організаторка поїздки Ірина Бойко. Був чудовий осінній день. Уздовж дороги – багряні чагарники, золоте листя дерев, жовтозелена пожухла трава. Поля прибрані, а на подвір'ях будинків безліч скирт сіна. Череди корів, зграйки гусей, качок, курей. Коротше кажучи, чарівний сільський пейзаж.
Дорогою екскурсанти подивилися документальний фільм про знаменитого співака, уродженця села Ісаєвого Миколаївського району Петра Лещенка.
Народився співак у 1898 році в доньки відставного солдата. Віком дев'ять місяців з мамою та її батьками переїхав до Кишинева. Талановитий хлопчик співав у церковному хорі, а також чудово танцював. Пізніше Петро закінчив піхотну школу прапорщиків і був відправлений на румунський фронт. Після тяжкого поранення та контузії довго лікувався. А коли вийшов зі шпиталю, виявився вже румунським підданим через приєднання Бессарабії до Румунії. З 1919 року виступав у кінотеатрах та ресторанах Бухареста як танцюрист і співак, їхав на тривалі гастролі до країн Європи та Близького Сходу. У Парижі Лещенко одружився з артисткою з Риги Жені Закітт. Після знайомства з обдарованим композитором Оскаром Строком популярність Петра Лещенка стала величезною. У 1935 році він відкрив свій ресторан у Бухаресті. На запрошення нашого оперного театру артист дав кілька сольних концертів в окупованій румунами Одесі. Щоб уникнути призову до армії Антонеску, у 1942 році Лещенко симулював хворобу та погодився на операцію із приводу апендициту. У травні 1942 року співак одружився з Вірою Білоусовою – одеситкою, випускницею консерваторії. У 1944 році в Бухаресті Лещенко давав концерти і для солдатів Червоної Армії. З ним виступала дружина. У березні 1951 року просто на концерті співака заарештували органи держбезпеки Румунії. У 1954 році він помер у тюремній лікарні…
Матеріали у справі Лещенка дотепер закриті. У СРСР його пісні були під забороною. Лише у 1988 році фірма «Мелодія» випустила платівку зі знаменитими піснями.
У селі Ісаєвому ташується знаменитий палац, побудований у 1905 році поміщиками Курисами. Єва Михайлівна Ізирська, яка проводила екскурсію, розповіла про те, що прадід її чоловіка свого часу був виміняний поміщиками Курисами за собаку та служив у них кучером. Куриси побудували величний палац у с. КурисовоПокровському (нині с. Петрівка Комінтернівського району), який нині руйнується, а також палац у с. Ісаєвому. Це триповерховий дуже гарний та досить міцний будинок. Дивно, що з того часу збереглися електропроводка, люстри, ліпнина стін та стель, дерев'яні сходи, паркетні підлоги, підлогові кахлі та навіть величезний овальний розсувний стіл для гостей.
У Миколаївському районі є село з гарною назвою Левадівка. У центрі села – музей Степана Олійника, українського письменника, поетагумориста, сатирика та публіциста. Музей ташується у приміщенні колишнього земського народного училища, де майбутній письменник та поет свого часу опановував грамоту.
Валентина Ларькова, директорка музею, повідала про те, що Степан Олійник народився у 1908 році в бідній селянській сім'ї. У 15річному віці переїхав до Одеси, де спочатку навчався у кооперативному технікумі, а потім на літературному факультеті Одеського педінституту. Працював викладачем словесності. Вже у 21 рік почав співпрацювати з редакціями різних газет, де успішно друкував свої статті, нариси, вірші. З 1941 по 1943 роки працював військовим кореспондентом у Сталінграді. Маючи прекрасний гумор, співпрацював з журналом «Перець». Помер у 1982 році, похований у Києві. Односельці пишаються своїм земляком. На його честь названо сільську площу. Молодята фотографуються біля пам'ятника письменникові. Біля пам'ятника учнями Одеської школи № 90, які приїжджали на щорічні Олійниківські читання, посаджено кипарисову алею.
Цікаво, що режисер Леонід Гайдай у старому номері газети «Правда» випадково виявив фейлетон у віршах Степана Олійника за назвою «Пес Барбос». Фейлетон так сподобався, йому, що був написаний сценарій та знятий чудовий фільм! І хоча через гостру сатиру письменник мав проблеми з радянською владою, все ж таки за збірки сатиричних віршів він нагороджено двома орденами Леніна, був лауреатом Сталінської премії.
Далі наш автобус переїхав до Ширяївського району. Коли в селі Покровському ми під'їхали до церкви св. Іоанна Богослова, всі зойкнули: такий величний храм, побудований з різнобарвної цегли, з 11 банями, мало хто бачив! Архітектура його унікальна. Храм вміщує понад 600 парафіян. З 1993 року, одразу після закінчення Одеської духовної семінарії, його настоятелем став отець Георгій. Він розповів, що будинок був споруджений на кошти місцевого поміщика наприкінці XIX століття. Під час другої світової війни та німецької окупації храм був діючим. Село Покровське маленьке, і живуть у ньому лише 400 чоловік, але на церковну службу, а також на хрестини та весілля приїжджають жителі не лише Любашівського, але Ширяївського та Миколаївського районів.
У селі Троїцькому ми завітали до Будинку народної творчості ім. Ростислава Палецького, основоположника південного стилю декоративноприкладного розпису. Тут ми оглянули унікальну виставку всіляких масок, які роблять учні ізостудії під керівництвом Миколи Скалозуба, талановитого художника та поета. Він провів для всіх охочих майстерклас із виготовлення масок.
А дорогою назад в автобусі звучали пісні та романси Лещенка: «Андрюша», «У самовара», «Скажите, почему?» і, звичайно ж, знаменитий «Чубчик». Екскурсія вдалася!
